Нещодавно знов замислився про таке питання як свобода. Фоном для цього став перегляд корейської дорами “Мишоловка”. Там центральною лінією сюжету є тема викрадення особистості людини. Тобто, один з героїв дорами викрав особистість іншого. Тобто зробив пластичну операцію, підмінив данні, паролі і.т.д. І часто в дорамі підіймалось таке питання “як зрозуміти що я це я?”, хто і що може це довести, що взагалі робить мене мною і.т.п. На фоні цього мені прийшла думка і алегорія, що певною мірою, подібним чином, у нас крадуть нашу особистість.
Крадіжка особистості: Коли робота замінює покликання
Часто (але не завжди), це викрадення особистості відбувається через роботу (або через службу). Точніше це відбувається тоді, коли обставини змушують нас з ранку до вечора робити не те до чого у нас є поклик або душевне бажання, а те що ми змушені робити.
«Якщо твоя робота тобі не по душі — вона краде твою особистість.»
Тобто, наприклад, поклик твоєї особистості це бути письменником або конструктором, а твоя робота робить тебе наприклад бухгалтером. Тобто робота, забираючи у тебе по 8-12 годин твого щоденного часу, тобто більше половини твого життя (якщо не враховувати сон), вона забирає твою особистість конструктора. І навпаки, змушуючи тебе 8-12 годин щодня виконувати функції бухгалтера, вона просто нав’язує тобі особистість бухгалтера.
Написане мною може бути незрозумілим для того, хто не мав такого досвіду. Але той хто мав подібний досвід, повинен мене зрозуміти. Наприклад, до служби в ЗСУ, я жив у своєму будинку, із моєю сімєю, а також зі справді близькими мені людьми, вони для мене по суті як рідні, як така собі велика родина. Я займався справою яка приємна мої душі, справа яка резонує із моїм внутрішнім світом – я був розробником. З самого дитинства я любив гратися конструктором. Я любив що з нього збирати, тобто по суті щось створювати. Також я любив малювати, що теж було певним процесом створення. І от я став розробником – це дуже схожі речі.
Але зараз в ЗСУ, кожного дня просижуючи із 8:00 до 19:00 (і ще плюс година на дорогу) діловодом і займаючись часто формальною паперовою роботою, я відчуваю що у мене просто забирають можливість бути мною.
Айсберг підміни: Як система програмує наші бажання
Але описане вище, це тільки вершина айсберга, тому що насправді то є речі які забирають (або навіть крадуть) нашу особистість набагато більше і глибше. Робота це по суті зовнішня штукатурка, і вона не може красти нашу особистість в середині нас. То що ж краде нашу особистість з середини? Давайте зануримось і дослідимо глибини айзбергу.
Більш глибока підміна (або крадіжка) нашої особистості відбувається через нав’язування нам певних цінностей і бажань. Система нав’язує, можна сказати диктує нам – що для нас повинно бути цінним, диктує до чого нам прагнути. Вона робить це обережно і витонченно, вона підігрує нам і підштовхує до того щоб ми горда казали – “це мої особисті цінності і бажання, я хочу цього бо я вільна людина!”.
«крадіжка/підміна нашої особистості відбувається через нав’язування нам певних цінностей і бажань»
Що це за система яка так робить? це система яка прагне використовувати нас, система яка прагне керувати нами. Вона чітко вимірює що ж нам потрібно нав’язати, щоб було легше нас використовувати і керувати нами, а потім через рекламу, тенденції, модні тренди і.т.п. вона нав’язує це нам.
Що заважає звільнитись з матриці
Є певні чинники які заважають нам звільнитися від цієї залежності і контролю.
Першою причиною, яка заважає людині звільнитись від цього контролю системи, є тенденція людини не визнавати того що вона пішла якимось невірним шляхом. Людині до смерті важко визнати що вона робить щось невірне. Наприклад, система підсадила її на те щоб найціннішим в житті людина вважала умовні айфон і BMW (які система люб’язно їй продасть). Періодично, у спокої залишившись сама з собою і роздумуючи про життя, людина може відчути що насправді то це не найважливіші речі, але вона не визнає свою помилку. Навіть страждаючи і ридаючи вночі (від душевної болі і самотності), людина робить вигляд що у неї все добре і в Instagram викладає щасливі фото.
Тому система робить людей нещасними, але більшість людей не в силах визнати це, і вони грають в цю загальноприйняту гру – гру в якій вони один одному кажуть що насправді то у них все добре, і що саме вони якраз то самі розумні і мудрі люди, що вони то якраз ті хто знає що таке справжнє життя, що саме вони то якраз самі розумні і прагматичні реалісти, і що саме вони люди із самим тверезим поглядом. Вони вигорожують і захищають систему яка зробила їх рабами.
Друга причина це втрата авторитетів. Багато хто проговорює і каже що нами керують як стадом овець. Але ніхто нічого не може зробити. Не можуть, тому що не знають що ж обрати натомість.
Люди не знають що обрати натомість. І не можна сказати що немає інших варіантів. Вони є. На сьогоднішній день є багато різних ідеологій. Релігії, різні духовні вчення, йоги і.т.п. Вони часто пропонують кардинально інший підхід до життя і цінностей. Але в очах більшості людей вони дискредитували себе, втратили свій авторитет.
Є різні причини втрати авторитету. Деякі вчення просто намагались використовувати людину заради егоїстичних бажань верхівки. Деякі просто не змогли досягти і втілити ті ідеали про які казали, не встигли або не вистачило сил.
Через це людина не вірить ніяким стороннім джерелам істини і вірить тільки тому що є в усіх, тому що в суспільстві загальновизнано. Тобто оцій системі яка створена людьми які хочуть просто використовувати людей і керувати ними.
Але, як би там не було, в наші часи у кожної людини є вибір, а також є відповідальність. Вибір і відповідальність. Система, як би вона не намагалася, не може приховати від нас всю інформацію (як вона це робила раніше, для керування людьми). Сьогодні у нас є інтернет, і в ньому можна знайти все, це дає нам ще більше свободи, і одночасно це накладає на нас ще більше відповідальності. Ми не можемо тепер сказати – “я жив так тому що від мене скрили як жити правильно, це винні вони, ті хто приховували це від мене”. Сьогодні ми живемо в епоху найвищої свободи і відповідальності, такого рівня свободи і відповідальності яких не було ще ніколи в історії. З одного боку всі карти перед нами, з іншого боку – ми самі повинні зробити вибір і піти обраним шляхом.
Осінь, каштани і внутрішній спокій: У чому справжнє щастя?
Нещодавно у мене був цікавий досвід. Як і багато інших людей, я прагну до стану внутрішнього спокою, а практично – відсутності внутрішньої тривоги і метушні, щоб розум був чистим і ясним. І от якось прогулюючись в свій напів вихідний день я раптом усвідомив і відчув, що джерелом цієї метушні і тривоги часто є якісь по суті не важливі речі “порівняння себе з іншими, хто чого досяг, чи досяг я такого достатку як прийнято в суспільстві, а чи виглядаю я успішним і нормальним в очах колег, а чи викликаю я повагу у свого начальника і.т.п.” Тобто, якщо підвести підсумок, нам заважає зберігати внутрішній спокій і рівновагу купа непотребу і сміття, які нав’язала нам система і які повинні змушувати нас як білку в колесі працювати на цю систему (прагнути досягти успішного-успіху, показати коллегами який я крутий і яка у мене “тачка” і.т.п.). Як це співається у відомій пісні “Want more and more, People just want more and more, Freedom and love, What he’s looking for. Freed from desire, Mind and senses purified”. Відпустивши і викинувши з голови всі ці непотріб і сміття, я відчув цей приємний внутрішній спокій, легкість і ясність. Я зміг спокійно на повні груди вдихнути чудове свіже осіннє повітря, зміг відчути приємний тонкий смак запаху дерев каштану в повітрі, подивитись яка чудова природа оточує мене, пожовклі і немов золоті осінні листя, підняв з землі два свіжих каштана, відчув які вони приємні на дотик, побачив які вони гарні, із задоволенням почав крутити їх у своїй руці, відчуваючи їх унікальну гладкість і пружність. Я подумав про найдорожче і найприємніше в світі – про мою дружину і доньку, згадав декілька останніх жартів із ними і посміхнувся щасливою посмішкою. В цей момент я чітко відчув що я щаслива людина, і я справді вдячний за все те що у мене є.
«Чому я повинен жертвувати сім’єю заради кар’єри? Хто сказав що тепло і затишок в сім’ї гірші за комфорт в крутому шкіряному салоні мерседес?»
Чому я повинен жертвувати сім’єю заради кар’єри? Хто сказав що тепло і затишок в сім’ї гірші за комфорт в крутому шкіряному салоні мерседес? Я в своєму житті мав досвід і того і іншого. Для мене важливіше і приємніше тепло і затишок в сім’ї, якщо хтось вважає по іншому – то хай вважає, якщо в суспільстві більшість кажуть по іншому, то хай кажуть, мене це не стосується. Це як у відомій пісні “Never cared for what they do, Never cared for what they know, But I know.”
Пральна машина, BMW чи сім’я: Про справжні орієнтири життя
Я відчуваю неймовірне тепло і тиху радість коли думаю про мою дружину, а саме відчуття довіри і любові. Це відчуття воно не таке мінливе як смак картоплі фрі – ось ти її начебто дуже хотів, поїв і вже радості від її смаку і нема. Воно залишається зі мною. То чому я повинен промінювати ці любов і довіру на якісь “перепихони”!? Я не хочу, не треба мені цього. Нещодавно один мій сослуживець посміхаючись спитав мене “ти знаєш як пахне дорога повія?”, я сказав що ні, на це він гордо відповів що він знає. Але чому я повинен вважати це чимось цінним!? Я можу в будь який момент написати або подзвонити моїй дружині, я можу поділитись тим що в мене на душі, вона уважно вислухає мене і при необхідності підтримає. У нас із нею є велика спільна історія, яку ми разом із теплотою, і іноді посмішкою, можемо пригадувати. А що цей сослуживець буде робити зі своєю хвойдою? Що у них є? Стосунки, історія, є у них таке? Якщо він якось позвонить до неї то вона скаже плати гроші наперед інакше у мене немає часу. Чому я повинен проміняти мого партнера і друга на все життя, на якусь коштовну хвойду? Хто таке сказав? Я так не вважаю. Якщо хтось вважає ціннішою коштовну хвойду, то це його вибір, хай витрачає на неї свої гроші і потім в старості помирає самотнім. Я це не вибирав, мене це не стосується, хто би що не казав. Хай хоч всі навколо почнуть з піною у рота кричати що сім’я це якось нудно і буденно, і що “вільні відносини” це краще, мені все одно, я з цим не згоден. Як співається в пісні Trust I seek and I find in you, Every day for us something new, Open mind for a different view, And nothing else matters.
Я чув різні історії про те як люди заробляють свої гроші. Є чесні люди які заробляють гроші через принесення певної користі суспільству (по суті це будь яка професія, яка виконується щиро і без формалізму). Є люди які використовують різні темні і хитрі схеми і заробляють не роблячи нічого корисного, або роблячи непропорційно мало. Часто можна почути що людина прагне заробити багато грошей щоб відчувати спокій і впевненість. Так це справді приємні відчуття. І якщо ти розумна і здібна людина, і може принести оточуючим багато користі і за це отримати багато грошей, то це круто, і ти справді молодець! Я би сам дуже хотів стати крутим спеціалістом, робити справді корисні речі і отримувати за це багато грошей. На скільки можу, я навчаюсь щоб підібратись до цього як можна ближче.
Але якщо ми кажемо про випадки коли людина намагається хитрити і обманювати. Починаючи з випадків коли вона, умовно кажучи, хоче отримувати значно більше грошей ніж приклала зусиль і принесла користі, і закінчуючи звичайними крадіжками і присвоєнням того що тобі не належить.
Добре, мабуть більшість людей це не ті хто прям відкрито когось вбив щоб забрати гроші, або пограбував банк. Тут є певна градація, хтось коли трохи когось обдурив, трохи взяв того що йому по праву не належить. Хтось трохи, а хтось вже більше ніж трохи. І ось тут вже з’являється інша шкала – шкала душевного спокою. Якщо ти береш те що тобі не належить то тебе починає мучати совість, порушується душевний спокій. Звісно, людина може намагатися не звертати на це увагу. Ба більше, вона може потім звикати до цього стану “тягаря на совісті” і навіть забути про нього. Але, хочу привести життєвий приклад, у вас мабуть бувало таке коли ви сходили в туалет по великому і після цього відчули неймовірне полегшення, не тільки від того що виповнили бажання сходити в туалет, а і взагалі в животі стало якось легше і вільніше. І ти такий йдеш і думаєш “хух як легко стало, воно ось це у мене в животі давило і я навіть не відчував як воно давило, поки не звільнився від цього”. Тобто звикання не означає відсутність. Якщо ж ти не просто трохи взяв того що тобі не належить, а взяв досить багато, тоді з’являється ще одна шкала, шкала постійно переслідуючого тебе страху, страху який постійно висить над тобою і не дає тобі спати.
Тому давайте поговоримо про пріоритети і вибір. Якщо у нас в житті з’являється можливість, певною мірою, присвоїти певну кількість грошей які не повністю по праву належать нам, тоді в нашому житті виникають ці дві шкали. Шкала “тягаря на совісті” і шкала “беспокойного страху”. І ось тут – хто вирішив що гроші важливіші за відсутність тягаря на совісті і страху? Я так не вважаю, для мене – середня кава випита зі спокійною душею набагато смачніша ніж дорога кава випита із тяжкою душею. Я був за кордоном в різних країнах (Японія, Корея, Німеччина, Франція, Швейцарія тощо), гуляв по різних цікавих місцях, і я на власному досвіді відчув – прогулятись зі спокійною душею по простій вуличці набагато приємніше, ніж із тягарем на душі гуляти по найгарнішим садам Японії або Швейцарії. Ми набагато більш різносторонні істоти ніж здається.
Я відчуваю приємне внутрішнє відчуття впевненості, цілісності і повноти коли слідую своїм цінностям і принципам. Бути чесним і щирим із людьми, не обманювати їх (і себе), берегти любов в моїй сім’ї і не зраджувати її, цінувати своє тіло і не мати шкідливих звичок (паління, алкоголь і інші наркотики), не красти і не брати чужого, бути вдячним за те що в мене є, жити своє життя заради інших намагаючись зробити щось корисне. Саме це я відчуваю основою того чому я можу себе поважати, чим я можу пишатися. Саме це для мене є основою стверджувати що проживаю достойне і не пусте життя. Чому ось цей орієнтир і систему цінностей я повинен проміняти на то яку нам нав’язує система? Якось я спілкувався із іншим сослуживцем, ми заговорили про життя, що в ньому цінно. Він емоційно спитав мене “чи є у тебе своя машина і будинок!?” я відповів що машини немає, а замість будинку є дача. І він зухвало сказав щось тіпа “то про що ми розмовляємо”. Але чому я повинен орієнтиром цінності свого життя робити наявність машини і будинку? Хто це сказав? Так, місце де жити нам потрібно. Машина, при певних обставинах, теж може знадобитись. Так само періодично мені потрібен зарядний пристрій щоб зарядити телефон, або пральна машинка щоб прати речі. То може мені тоді їх зробити основним орієнтиром свого життя? Може мені тоді вважати своє життя повноцінним і мати повагу до себе за те що у мене є зарядний пристрій і пральна машина? Чи може мені мати внутрішню самоповагу за те що у мене є електрочайник? Річ то досить корисна. Я так не хочу, я не вважаю машину, будь яку пральну чи авто (чи кавову, до речі теж дуже корисна річ), орієнтиром свого життя і основою для самоповаги.
Порожня чаша: Наші цінності вроджені чи набуті?
В продовження основної теми, хочу обговорити ще одне питання. Є речі з якими ми народилися, а є речі вже набуті нами. Наприклад, ми народилися маючи руки і ноги. Також ми народилися вже маючи бажання їсти, і потім бажання пісяти і какати. А є речі набуті, наприклад освіта – ми дізналися певні речі, ми навчились певним навичкам. Тобто нові знання і навички ми набули, вони не були нашими з дитинства, ми отримали їх від інших. Нам пояснили що таке конденсатор, що таке космос, якою є наша планета, які є тварини в Африці чи Австралії. Ми почули це пояснення від інших і ми його прийняли, ми з ним погодились. Деякі речі ми певною мірою змогли потім перевірити побачивши своїми очима (наприклад як виглядає страус, ми побачили це в зоопарку). Деякі речі ми вимушені були сприйняти на віру – що таке космос, як виглядає наша планета і.т.п.
І тепер важливе питання. Наші цінності, орієнтири життя, поставлені цілі, думки про то що більш цінне, а що менш – це все вроджене чи набуте? Ми вже з утроби матері з цим народилися, чи воно прийшло нам від інших і ми вимушені були це прийняти і з цим погодитись? Періодично спілкуючись зі своїм братом я питав у нього – чому він притримується саме таких цінностей і точки зору, на що він мені відповідає що це його і він просто сам так вирішив. Ха! як то кажуть в фільмах – bullshit!
Ми в будь якому випадку отримуємо від когось нашу точку зору або ідеали. Ми не народжуємось із ними. Коли ми народились ця ємність (ємність цінностей) була пустою, тобто в нас не було нашої точки зору або ідеалів. Питання тільки в тому – ми усвідомленно оберемо з якого джерела наповнювати цю ємність цінностей, або без нашого вибору вона заповниться хтозна чим.
Хакер який взламав мою голову: Дніпро 90-х, мрія про BMW і чорний плащ
до своїх 13-15 років я жив повністю в режимі неусвідомленого заповнення ємності цінностей. На жаль, багато в чому, в цю ємність зливалось всяке лайно. Проясню – я народився в 1986 році, а тільки в 1991 Україна по документах відділилась від совка. В реальності ж це відділення тривало декілька десятиріч, і насправді триває і зараз. Наприклад, якось непомітно для мене в цю ємність була влита ненависть до євреїв (що ж ви хочете – совок насправді ненавидів всі інші народності, бо це совок це культура ненависті). Я досі пам’ятаю один момент з мого дитинства, моя мама діставала речі з пральної машини і я в цей час щось їй розповідав, не пам’ятаю що, але я емоційно виразив те наскільки я ненавиджу євреїв. Раптом моя мама зупинилась, глянула мені в очі і здивовано спитала мене “Серьожа ти настолько ненавидишь евреев. Но что они тебе такого сделали? За что ти их так ненавидишь?!”. Потім ще мама додала дуже цікавий факт, вона сказала “ти ж з жодним з них навіть не спілкувався”. Пам’ятаю як я стояв шокований цим питанням. Питання моєї мами було щирим і заскочило мене зненацька. Якийсь дуже короткий час я стояв сам здивований тим чому ж я їх так ненавиджу. Звісно що потім влита в мене совкова пропаганда підтягнулась, прийшли якісь пояснення, я почав казати їх мамі. Але насправді це вже було схоже на те як якийсь хакер зламав ваш ПК і через його колонки транслює якийсь аудіозапис. Ви можете періодично щось подібне споглядати коли якась людина “надивилась телевізора” або начиталась всякої фігні в телеграм і потім, в розмові з вами, її голова і рот відтворюють це. Але той стан, коли питання моєї мами заскочило мене зненацька, і ті долі секунд поки “залиті пропагандою ідеї” ще не встигли підтягнутись, той стан мені запам’ятався, і я трохи уважніше став придивлятись до своїх ідей.
Також пам’ятаю, як в той самий період (десь до 13-15 років), у мене була просто маніакальна ідея купити собі машину BMW. Ті хто жив в Дніпрі в лихі 90-ї, хто дивився серіали “Бригада” або “Бандитский Петербург” можуть добре зрозуміти звідки саме в моїй голові з’явилась ця маніакальна ідея. Ця ідея настільки заволоділа мною що я навіть знайшов в газеті об’яву про продаж такого BMW, взяв ціну і порахував скільки доведеться мені збирати якщо у мене буде зарплата як у мого батька і половину з неї я щомісяця буду відкладати. Пам’ятаю що вийшло 40 років. Оскільки мені тоді було приблизно 10 років, пам’ятаю як я додав ці 40 років до свого віку і вийшло якраз приблизно 50 років. Але я пам’ятаю як на той час мене все влаштовувало, бо у покупці BMW я бачив звершення і пік всього свого життя, я був впевнений що від цього буду неймовірно щасливий. Пізніше (вже коли я пішов навчатися в технікумі), до цієї мрії ще додалась мрія про модний чорний плащ.
Зараз, наприклад я розумію, що для відчуття щастя потрібен цілий ряд речей. Потрібно бути в ладах із собою, мати певний стан внутрішньої гармонії (щось тіпа того стану спокою про який я описував вище). Потрібно не мати серйозних проблем зі здоров’ям (тобто якщо ти, наприклад, періодично кашляєш кров’ю або задихаєшся від астми, то в цей час важко відчувати щастя). Потрібно мати близьких людей яких любиш ти і які люблять тебе (самотні люди насправді глибоко нещасні). Потрібно жити в місці де ти можеш відчувати спокій за своє життя, наприклад зараз (під час війни), відчуття загрози своєму життю приводить до певної тривоги і напруження, і це заважає відчувати щастя.
Тоді ж, в юності, в моїй уяві дуже живо і насичено малювалась картина, як повільно по мілкому гравію я приїжджаю на зустріч випускників, з машини грає пісня “Snap – I’ve got the power”, ось я зупиняю машину, відкриваю двері і виходжу в модному чорному плащі (щось середнє між плащем Нео і плащем Чіліщева з “бандитського петербургу”). І ось в цій картині мені малювалось повне відчуття щастя. Так, ніби всі інші аспекти (внутрішня гармонія, здоров’я, любляча сім’я тощо) якось автоматично вирішені просто завдяки наявності BMW і чорного плаща. Зараз, згадуючи це все я просто в жаху і шоці від того яким дурним я був. Моторошно навіть уявити, яке розчарування на мене чекало б, якщо б я не позбавився від цієї маніакальної ідеї і втілив би її. На скільки сильною була би різниця між моїм очікуванням і реальністю.
Схожі речі відбуваються і з багатьма іншими людьми. Вони малюють у своїй уяві як їх життя зміниться і стане кращим завдяки покупці айфону (останньої моделі), автомобілю, або гарного будинку. Але правда в тому, що айфон або авто не роблять тебе іншою, успішною людиною. Ні, айфон робить тебе повністю такою самою людиною (в такому самому душевному і фізичному стані) тільки з айфоном в кармані. Так само і будинок, наявність будинку не змінює родину яка в ньому живе. Це залишається та сама родина, з тими самими чоловіком і дружиною (і дітьми), з тим самим рівнем довіри і любові. Все те саме, але в іншому будинку.
Багато в чому цей ефект спричинений нашою комуністично-атеїстично-матеріалістичною основою. Особливо в 90-ті у нас була тенденція вважати що наявність крутого авто це знак того що людина успішна і у неї в житті все склалося. Тому часто можна було бачити картину як хтось на останні гроші (і ще й узявши в борг) купляв собі якесь круте авто. Це було схоже на те як учень який погано вчиться, замість того щоб ходити на навчання, йде працювати вантажником, заробляє гроші і за них купляє собі високу оцінку. Можливо, десь ця висока оцінка йому знадобиться, але скоріш за все – ні, бо давно вже на роботу беруть по реальним вмінням, а не оцінкам. Я сам бував в різних країнах Європи, спілкувався з іншими знайомими які бували в Європі, і ми сходились в тому що в Європі такого ефекту набагато меньше, там часто можна зустріти як заможна людина їздить на досить простому авто. Як би це сказати, в Європі живуть більш духовні і цивілізовані люди, і вони дивляться на життя більш об’ємно і різносторонньо, і розуміють що термін “вдале і успішне життя” це далеко не тільки про круте авто.
Ідеї в нашій голові, чи ми самі їх створили
Повертаючись до суті цієї статті. Як ви думаєте, ось ці всі ідеї приклад яких я навів: моя ненависть до євреїв, моя думка що купивши собі BMW і чорний плащ я стану щасливою людиною, точка зору постсовкового населення що дороге авто дорівнює успішне і щасливе життя – всі ці ідеї вони самостійно були народжені в цих людях і вони самостійно до цього прийшли, чи ці ідеї були нав’язані системою? Якщо казати за себе – то ось ці ідеї, з BMW і чорним плащем, а також ненависть до евреїв, це були повністю нав’язані ідеї, і, на момент написання цієї статті, я повністю від них позбувся. На даний момент я вважаю авто таким самим інструментом як і електрочайник або пральна машина, або теплою хутряною курткою. Якщо в Україні зараз зими максимум -15 градусів, то я не бачу потреби купувати теплу хутряну куртку, вистачить звичайної. Якщо ж до нас повернуться зими -30 градусів, як було в моєму дитинстві, то тоді варто купити собі теплу хутряну куртку. те саме і з авто. Чорний плащ це просто одяг, на рівні з сорочкою або светером, не більше. А евреїв, самостійно дослідивши їх історію, я зараз дуже поважаю.
Тобто, важливий висновок всього того що я написав до цього – ці ідеї були нам нав’язані, нав’язані не помітно для нас, без нашого дозволу. Не було такого щоб до мене прийшли і спитали Сергій Григоровичу, дозвольте з сьогоднішнього дня поступово почати нав’язувати вам матеріалістичні ідеї про те що машина BMW і чорний плащ це ключові речі які зроблять вас щасливими, і що саме заради цього варто присвятити своє життя. Я просто жив і природно всмоктував ідеї які мене оточували.
Початок усвідомленого пошуку
Давайте рухатись далі, до наступної важливої теми цієї статті. Продовжу свою особисту історію. До цього я писав про своє життя до 13-15 років. Що ж було далі? Якось, не пам’ятаю детально з чого саме це почалось, я замислився над питанням “В чому ціль життя?”. Пам’ятаю як я почав питати у своїх друзів це питання. Вони мовчали і не розуміли чому взагалі я них таке питаю, це виглядало так само якби я запитав “який точний діаметр юпітера?”, ніхто не знає відповіді на це питання. Пам’ятаю як один з друзів дитинства, почувши це питання, сказав “що за дурні питання, пішли пити пиво”.
Ось так я ходив із цим питанням і взагалі не знав де ж шукати на нього відповідь. Це може здатись дивним, але це питання чомусь почало мене сильно мучити, воно просто не виходило з голови. Якось я передивлявся книги на нашій книжковій полиці, і мені попалась книжка з серії “я пізнаю світ”, це була серія книг на різні теми – математика, фізика, історія тощо. Ця книга була із загадковою для мене темою “Філософія”. Я взяв цю книгу і відкрив навмання… Коли я побачив заголовок в тому місці в якому відкрив, то я був шокований, це був заголовок “В чому ціль життя”. Певною мірою життя розділилось на до і після, по зрозумілим причинам я дуже сильно зацікавився філософією.
На той час не було інтернету, принаймні в загальному доступі. Але була бібліотека. Я почав брати з неї книжки по філософії і читати їх. Коли я перечитав всі цікаві мені книжки які дозволялось брати додому, я почав їздити в бібліотеку і читати книжки там (тобто не всі книжки дозволялось брати додому, деякі книжки можна було тільки читати в бібліотеці. Я не пам’ятаю всіх книжок які прочитав. Я був в пошуку. Я брав книжку, читав 30-40 сторінок, зважував чи по душі мені такий філософський погляд чи ні, і приймав рішення – читати цю книгу далі, чи брати наступну. У мене не було якихось чітких критеріїв, я просто відчував чи резонує ця книга з моєю душею чи ні. Були філософські ідеї які мені явно подобались, наприклад філософія Іммануїла Канта і його книга “Критика чистого розуму”, а були книжки які явно не сподобались, наприклад філософія Ніцше, його ось ця книга про Заратустру. Я навіть трохи ознайомився з “капіталом” Карла Маркса, десь хтось написав що це теж можна вважати філософією. Я через силу прочитав 40-50 сторінок (і це тільки завдяки її високому авторитету) але мені взагалі не сподобалось, людина там розглядалась як якась річ, а не особистість.
Таким чином, багато роздумуючи (тоді у мене була величезна купа часу на роздуми), я вибрав якої тематики філософія мені подобається. І ось наступив ключовий момент в моєму житті. Це дійсно був момент який поділив моє життя на до і після. Переді мною постало питання “чи існує Бог чи ні?”.
Справа в тому, що з самого дитинства я був атеїстом. Я можу чітко назвати джерело звідки взявся мій атеїзм. Першим і ключовим джерелом був мій старший брат, який природно був для мене авторитетом. Другим джерелом стало пояснення мого батька про те чому потрібно вірити в Бога “ну просто тому що так треба, так правильно”, таке пояснення дратувало. Все своє дитинство я був атеїстом, при чому активним, пам’ятаю як я любив поспорити і подаказувати що Бога не існує, я вже не пам’ятаю які у мене були аргументи, але певний ряд аргументів точно був:).
І ось, як я казав, я обрав свій шлях в вивченні філософії, у мене з’явились улюблені філософи – Іммануїл Кант, Джордж Локк і Володимир Сергійович Соловьёв (не плутати з z-пропагандистом:)!). І вони явно казали про те що Бог існує. настав момент коли мені було потрібно вирішувати до якого табору примкнути. Вже тоді я відчував що цей вибір призведе до великих наслідків, він буде впливати на мої цінності. Було відчуття великих терез. З одного боку всі ті аргументи з дитинства, з іншого боку роздуми моїх улюблених філософів. Я не пам’ятаю скільки тривав цей період моїх роздумів, здається декілька тижнів. І в кінців-кінців я прийняв рішення – я примкну до табору віруючих в Бога.
Далі був схожий пошук того як саме і в якого саме Бога я вірю. Це дуже довга історія, і ця стаття вийшла і так дуже довгою, тому я не буду в ній описувати всього цього процесу.
Звідки прийшли ваші цінності і ідеї?
Але зараз ми підходимо до другої ключової тези цієї статті. На сьогоднішній день я мав чіткі цінності, пріоритети і цілі в житті. Вони так само прийшли до мене від інших людей. Але в даному випадку я можу чітко сказати що це за вчення і чому саме я його брав. Тобто – ми в будь якому випадку приймаємо ідеї інших людей. Питання тільки в тому – ми усвідомленно обираємо джерело яке наповнить нашу чашу чи цю чашу наповнюють за нас.
Я наприклад також перейняв свої ідеї і принципи від інших, я не народився із ними. Але я спочатку провів особисте дослідження, почавши з дослідження багатьох різних філософій, я з часом перейшов до рішення обрати певний духовний шлях. Потім вивчаючи різні релігії я вивчав який саме духовний шлях оберу. І на даний момент я маю чітке усвідомлення що є джерелом моїх цінностей. Я розумію чому саме я вирішив поставити сімейні цінності во главі. Я усвідомлюю чому саме я обрав шлях не красти, не лицемірити, не прагнути того що мені не належить. Я усвідомлюю чому я вирішив відмовитись від шкідливих звичок – наркотиків, алкоголю і тютюну. У всього цього є чітке інтелектуальне пояснення. А ви розумієте звідки саме пішли ваші принципи? Ви розумієте на що спираються ваші цінності і спираючись на яку ідеологію ви їх обрали? Хто вклав вам в голову ваші принципи і цінності?
Висновок
Справжня свобода полягає не у відсутності впливів (це ілюзія), а в усвідомленому виборі джерела, з якого ти дозволяєш наповнювати свій світогляд. Або ми самі обираємо якою особистістю я хочу стати і яким ідеям слідувати, або суспільство це робить за нас замулюючи нам очі думкою що всі ідеї які були покладені нам в голову це наші власні ідеї.
Поділитися в соц мережах
