Шлях до внутрішної перемоги – частина п’ята

На початку цієї зустрічі коуч сказав намалювати шлях експоненційного росту. Потім сказав уявити себе в одній із його точок, і сказав сказати що я бачу. Там видно що перед собою ти бачиш великий підйом, такий майже як стіна. Це все означає що на кожному пункті цього шляху у мене буде відчуття що попереду ще неймовірно важкі труднощі, і дивлячись назад буде враження що ще нічого не зробив. Це все потрібно буде враховувати і розуміти, щоб коли прийдуть думки і враження що я ще нічого не досяг і залишаюсь на місці, що це не так.

Це було дуже важливе зауваження, тому що я чітко пам’ятаю – коли раніше намагався поставити ціль і йти до неї то з часом приходило відчуття що я взагалі нічого не досяг і стою на місці. В кінці кінців це приводило до зникнення мотивації. Тому, для того щоб ця ситуація не відправила тебе в нокаут, до неї потрібно бути готовим.

Також коли ми обговорювали що буде наступною умовою, то я спочатку сказав “а що потім умову присідання брати?”, на це коуч відповів що якщо я візьму умову присідання то це вже буде створення нової основи, тоді все буде починатися спочатку, а мені потрібно відчути ефект росту, ефект складного відсотку, тому потрібно продовжувати відтискання, до досягнення відчутного результату, до досягнення перемоги.

Коуч сказав що наприклад при наступній умові можна взяти відтискання по 8 разів. І так потроху нарощувати. І коли, десь через рік, я дійду до 80 або 100 відтискань, то це вже буде момент коли я випірнув з ватерлінії. Так, це буде момент, коли я опинюсь трохи над ватерлінією. Мене це здивувало, “як так?” подумав я. Бо у мене було враження що над ватерлінією це тільки для обраних, це для іншої раси, на що коуч спитав – чи багато твоїх знайомих робить 100 відтискань? Із 100 чоловіків може тільки 1-2, тобто це вже 1-3% від всіх людей, це вже еліта, це вже над ватерлінією.

Також я сказав коучу що окрім відтискань я вирішив вести щоденник. Коуч надихнувся цим рішенням і сказав що це хороше рішення. Таким чином я буду збирати матеріал який мені потім знадобиться.

Ми ще раз обговорили, в чому заключається мета моєї умови. Я повинен на практиці навчитися йти довгим і кропітливим шляхом до досягнення своєї мети. Моя кінцева мета дуже велика, я хочу досягти її к 50 рокам, тобто через 13 років, тобто мені потрібно навчитися вмінню – 13 років йти до своєї мети, зараз цього вміння у мене немає, раніше я кидав вже через кілька тижнів після початку. Тому якщо я буду цілий рік йти до мети з відтискання, то в мене вже буде реальний досвід слідування по шляху мети на протязі року. Також досягши топових результатів через рік я на практиці, на собі і реально відчую роботу складного відсотку, і це також допоможе мені отримати впевненість в собі і в досягненні моєї глобальної мети.

Потім наступним кроком я почну новий шлях до іншої ступені, вже більш ближчий до моєї основної мети. Що це буде за ступінь? Це мені відкриється вже через рік.

Головний момент на якому наголосив коуч – це постійність.

Також він сказав що далі він хоче щоб я навчився аналізувати свій внутрішній стан, і працювати над собою внутрішньо. Тому він сказав щоб на наступних наших зустрічах я ділився загально своїми досвідами і переживаннями за тиждень.

На цьому наша зустріч закінчилась.

Через декілька днів до мене прийшло усвідомлення, що мета яку ми знайшли разом з коучем, здійснює мої найпотаємніші бажання з дитинства.

В один з днів я поринув у спогади зі свого дитинства і пригадав про що я тоді мріяв. Пам’ятаю як в ранньому дитинстві, якийсь час, я хотів стати доктором, тому що доктор допомагає людям, він їх лікує. Але потім я став трохи доросліше дізнався скільки років потрібно для цього вчитися і скільки грошей заплатити і якось відмовився від цієї ідеї:) Пам’ятаю як досить довгий час я хотів стати актором театру, навіть не знаю чому, але було таке бажання. Пригадую яке неймовірне задоволення і навіть ейфорію я отримував коли виступав на сцені в дитячих таборах. Декілька разів на тиждень там були виступи на сцені і я ніколи не упускав таку можливість. Потім коли я розповідав мамі про те що хочу бути актором театру, то вона майже зі страхом казала що ні в якому разі, тому що у них дуже не постійний заробіток:) Тому від плана піти навчатися на актора театру я відмовився, але бажання виступати мабуть залишилось.

  Це підсвідоме бажання проявлялось навіть багато років потому, тоді, коли я в коледжі запізнювався на урок і викладач перед всім класом питав чому я спізнився то я придумував веселі історії від яких сміялася вся группа. Це настільки всім подобалось що вони чекали цього моменту, та мені здається що навіть сам викладач чекав цього моменту:).

Потім пізніше, коли мені виповнилось 15 років я почав захоплюватись філософією. І тоді у мене виникло бажання стати письменником. Це бажання досить довго захоплювало мене. Я періодично намагався почати щось писати, але це закінчувалось написанням декількох сторінок. Більш того це був час юнацького максималізму і я хотів написати книгу яка переверне усвідомлення усього людства:) Ну і як ви розумієте – настільки кришталево рожевий максималізм розсипається при зустрічі із суворою реальністю:).

Пригадуючи це все я зрозумів що зможу втілити мрію свого дитинства і мрію юності. Коли ти після рожевої юності стикаєшся із суворою реальністю, то вона збиває тебе з ніг і б’є так сильно, що ти ховаєш свої мрії від інших, і навіть від себе, і навіть сам перед собою соромишся зізнатися що мав такі мрії. Але це не означає що ці мрії повністю нездійснені.

Також я зрозумів наскільки велична та порада яку дав мені коуч, про “5 хвилин в день” і складний відсоток. Я побачив, що прикра правда полягає в тому, що твої дні пролітають один за одним, ти займаєшся буденними справами або розвагами, і величними справами тут і не пахне. Твоє життя однотонне і пусте. Але вирвавши із буденності ці “5 хвилин” ти можеш робити щось більш значне і довгострокове, що має можливість не стертися і не забутися навіть через десятиріччя.

В понеділок було інше дуже важливе усвідомлення. У мене по хозяйству було багато справ, потрібно було з’їздити на закупки і купити їжу на тиждень, на всю нашу величезну сім’ю, викачати воду від протікання в котельній і інше. Але, був несподівано великий прилив сил і навіть натхнення на виконання всіх цих задач. Більш того останнім часом я періодично вже помічав це. Мені прийшло усвідомлення того чому так відбувалося, тобто чому сил на виконання буденно рутинної відповідальності стало більше ніж було раніше. Прийшло усвідомлення важливості приймати і погоджуватися зі своєю відповідальністю.

Аналізуючи свій минулий досвід я побачив, що найбільше забирає сил не саме виконання відповідальності, а її “несприйняття” або “відторгнення”, тобто боротьба з реальністю, боротьба з самим тим явищем що мені потрібно виконати цю відповідальність. “Чому саме я?”, “Я не хочу цього”, “мені важко це робити”,  “а, чому вони цього не роблять, а я повинен” і.т.д. Саме ця боротьба забирає найбільшу частку сил, і набагато меншу частину сил забирає саме виконання відповідальності. Насправді, для виконання певної задачі або відповідальності, нам частіше не вистачає саме внутрішніх сил, а не зовнішніх. Тому – варто тобі прийняти свою відповідальність ,позбавитись вище описаних думок і саможалінь, і в тебе буде набагато більше сил, і набагато кращі відчуття і настрій.

Поділитися в соц мережах

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Scroll to Top