Я хочу почати ділитися з вами історією, історією яка почалась досить недавно, але корні її дуже давні і глибокі. Як і більшість з нас я людина яка багато чого хотіла би змінити в своєму житті. Я не є якоюсь особливо вольовою людиною, або людиною з якимись особливими здібностями. Тому я веду життя як і більшість з нас – частіше програвав собі ніж перемагав, і частіше здавався і не досягав якихось особливих цілей, які особливо багато ставив собі в юності.
Зараз мені майже 40 і вже здається почав підступати час коли повинна була початися криза середнього віку і все що їй сопутствує. Але, не дивлячись на величезну низку поразок в своєму житті, весь час я відказувався підкорятись цій долі і завжди не дивлячись ні на що всередині мене залишалось почуття що моя партія ще не зіграна.
І ось, мабуть як сказав би Пауло Коєльйо “Мабуть Всесвіт побачив моє бажання і вирішив дати мені ще один шанс”. Саме з цього і починається моя історія. Шанс представ переді мною у вигляді особливої людини яка з’явилася в моєму житті. Я буду називати цю людину – коуч. Одразу хочу всіх завірити ця історія не є рекламою послуг коуча, і щоб довести це – я ніде не буду вказувати ніякі контакти або дані про цю людину, і буду називати її одним словом – коуч.
Коли у мене з’явилася можливість почати роботу з коучем, я був переповнений доволі сильним скептицизмом по відношенню до себе та і взагалі до життя. Але, як я казав вище, всередині мене ще світили промені надії і вперто не хотіли згасати. Я є прихильником романа “Алхімік” тому вірю в знаки і вірю що є речі в житті які трапляються не просто так. Тому коли мені запропонували скористатися послугами коуча то я побачив в цьому шанс, шанс яким варто скористатися. Я не мав ніякої впевненості що це спрацює, але відчував що шансом скористатися треба, інакше та вдача яка стукає до мене через цей шанс, відвернетсья від мене і я потім ще більше себе зненавиджу.
При роботі з коучем клієнт називає коучу свою мету і коуч супроводжує свого клієнта на шляху до цієї мети і намагається йому допомогти в її досягненні. Моя мета звучала досить просто, але мала під собої глибоке підгрунтя. “Позбавитись від залежності від комп’ютерних ігор”, а саме почати вкладати свої життєві сили і час не в ігри, а в життя. Розвивати не героя в іграх, а себе. Не спасати світ в іграх, а робити щось цінне в цьому реальному світі. Я поділився з коучем що моє реальне життя для мене сіре і нецікаве, на відміну від нього ігри вони яскраві, красиві і приємні. Що в реальному житті ти не бачиш ніякого розвитку, на відміну від цього в іграх ти чітко бачиш розвиток свого героя і досягнення ним конкретних задач.
Перше з чого почав коуч – попросив уявити себе в 50 років таким ніби я так нічого і не зміг зробити, що нічого не збулося і я прожив життя не досягши того що хотів. Я добре знав це почуття, так так, воно було мені добре знайоме – це жахливе почуття приреченості і безвихідності, почуття коли ти приречено розумієш що тепер вже нічого не встигнеш і нічого не зробиш.
Потім коуч попросив мене уявити собі бажане життя, життя в якому все збулося. Перші трудності з якими я зіткнувся у намаганні уявити життя в якому все збулося, це те що я сам собі погано уявляв – “що ж саме я хочу щоб збулося”! Так, заглянувши в себе я побачив, що добре розумію що так як зараз жити не можна, що таке життя як зараз приведе до безпорадного і безвихідного жалю по втраченому часу. Але я побачив що у мене немає чіткого і ясного розуміння чого я хочу.
Коуч все ж таки попросив мене уявити себе в 50 років таким що все збулося. Попросив уявити – де я знаходжусь, що мене оточує, де я працюю, чого я досяг, який я. На якийсь час я погрузився в себе і постарався візуалізувати собі своє ідеальне життя в 50 років. Ось що я перед собою побачив:
- Я живу в великому будинку в якому також живуть багато сімей моїх друзів (ага, мені так подобається)
- У мене з дружиною добрі відносини які розвиваються і поглиблюються
- У нас троє дітей і всі вони люблять і поважають нас як батьків. Нам вдалося показати їм приклад і вони теж вирішили створити міцні сім’ї і теж сповнились рішучості не зраджувати любов, тобто завжди любити свою другу половину і не зраджувати їй.
- Мій проект LCY досяг великого успіху багато людей відвідують нашу платформу, їм подобається, вона допомагає людям і надихає їх на звершення.
- Веб-студія в якій я працюю стала успішною веб-студією яка вміє вирішувати проблеми людей і допомагає їм досягати успіху. Ну і звісно завдяки цьому моя робота цінується і я добре заробляю:)
Назвавши це все я відчув що начебто все вірно і звучить досить добре, але чогось не вистачає. Якогось вогняного натхнення. Тобто трохи виникало враження що сказав правильні і хороші речі, до яких я дійсно прагну. Але було відчуття що чогось не вистачає.
Я сказав собі це чесно, що те що я назвав це все добре і правильно, але що воно не розпалює в мені вогонь натхнення. І я спробував пошукати ще. І раптом я згадав. Так так, я згадав.
Спершу я згадав один випадок досить незначний, але чомусь засівший глибоко мені в пам’ять. Ми тоді були в Німеччині і випадково зустріли одного хіроманта. Він вразив мене тим як чітко він трактував події в моєму житті. Наприклад він побачив що коли мені було 28 років то в моєму житті відбулась подія яка дуже сильно на мене вплинула. Я був шокований тому як він зміг це побачити. І от знов взявши мою руку він уважно роздивлявся її. А потім немов нарешті зрозумів побачене він сказав “аа! вон оно що! то ти хочеш слави!”. Я почав казати “та ні, ніякої слави я не хочу”, а він мені впевнено казав “ну я ж чітко бачу по твоїй руці!”. Я все одно відмовлявся, і тоді він просто в серцях махнув на мене рукою і сказав щось типу “ти сам не розумієш що хочеш”. Ще в той момент глибоко всередині себе я здогадувався про що він каже, але сам вже боявся зізнатись в цьому. Боявся тому що в той момент я був максимально далеко від того про що казав хіромант. Просто кажучи я був ніким. Страшно було зізнатись навіть собі в тому що я прагнув того від чого я був так далеко.
Потім я пригадав як я був по справжньому щасливий коли виступав із промовами перед невеличкими групами студентів, коли був волонтером. Пригадав яке неймовірне було почуття піднесення і натхнення.
Потім я пригадав як я любив виступати на сцені в дитячих лагерях (в дитинстві я доволі часто в них їздив). Пригадую ті самі чудові почуття піднесення і натхнення, від виступів на сцені.
Згадав я навіть те як полюбляв запізнившись на урок в технікумі вигадувати якісь смішні історії про причину, так що вся группа сміялася, іноді сміявся навіть сам викладач.
Пригадав я як мріяв виступати на сцені з надихаючими промовами.
Пригадавши це все я сказав своєму коучу – “я хочу виступати перед людьми і надихати їх”.
Коуч спитав мене – “а що саме ти хотів би розповідати людям, чим саме ти хотів би їх надихати?” Це питання поставило мене в глухий кут. Я зрозумів що не знаю що таке я міг би розповідати людям щоб давати їм велике натхнення і надію. Зазвичай щоб надихнути інших ти сам повинени показати якийсь приклад або чогось досягти. Але, я не був людиною яка хочаб чогось досягла, або могла показати якийсь приклад.
Коуч спитав мене – а якби ти був на позиції слухача, то що надихнуло би тебе. Довго думаючи я все ж знайшов в собі що мене дуже надихає в фільмах і в житті – коли люди перемагають зло і слабкість в собі, це зло і слабкість завжди зупиняє нас на нашому шляху до щастя. Життєві труднощі і обставини, внутрішня слабкість не раз ламали мене, збивали з ніг і ногою вдавлювали моє обличчя в грязюку (це алегоричні вирази). І мене до сліз надихають моменти в фільмах або в житті коли люди перемагають це зло і внутрішню слабкість, не здаються в ситуаціях в яких здавалося б просто нема виходу, і перемагають. Зло і внутрішня слабкість завжди зупиняють нас на нашому шляху до щастя, і мене до сліз надихає коли наприклад як в матриці Нео каже ні і зупиняє кулі, і в цей час ти відчуваєш торжество добра над злом. Ти бачиш перемогу здавалося б в непереможній ситуації.
Тоді коуч сказав – уяви себе 50 річного який досяг перемоги над собою і того що ти хочеш, уяви що він розмовляє з тобою теперішнім. Щоб він 50 річний сказав би тобі теперешньому? Що б він відповів би тобі якби ти запитав його “як перемогти себе?”, “як досягти успіху?”. Мені було важко і я не зміг дати цю відповідь. Я не є тим переможцем, я не знаю як він мислить, якби я знав як перемогти то я б вже переміг. Коуч сказав що так як я зміг уявити того 50 річного переможця то це все в мені є, від такого повороту мислення мені взагалі “зносило башню” і мені було важко це все переварити и прийняти. Єдине що приходило мені в голову це те що він сказав би що просто не здавався. Але ж це така банальна відповідь – просто не здаватися. Але на диво коуч серьезно віднісся до цього і сказав може потрібно просто краще зрозуміти що таке не здаватися. На цьому наша перша зустріч закінчилась.
Поділитися в соц мережах
