На цій зустрічі я поділився тим що відбувалося після сьомої зустрічі. Я помітив як реально ця умова загально впливає на дисципліну, тобто воно ніби “переповзає”, тобто ти прикладаєш зусилля щоб дисциплінувати себе в одній області, а дисциплінованість збільшується в додаток ще й в інших областях. Також помітив що на початку другої умови, почалися труднощі – часто вирішував все ж таки зробити умову вже в останній час, а іноді і пропускав її. Розповів про початок простуди. Про те що написав першу статтю з циклу “Шлях до внутрішньої перемоги” і те що підмітив що знову перечитування і емоційне повернення першої зустрічі придало сил на декілька днів. Тобто я знову згадав і емоційно повернувся до того що було на першій зустрічі і це знову оновило і покращило мій зв’язок із ціллю. Так що навіть в перший день простуди я все одно зробив умову. Розповів про цінне усвідомлення яке дуже надихнуло Коуча, про “філософський камінь”. розповів про те що із-за хвороби все ж таки пропустив три дні умови. І що потім все якось “поплило”.
Головним моїм питанням було як зберігати постійність. Тобто що одна частина моєї душі хоче постійності, і кожного дня робити одній й ті самі процеси. А інша частина каже “та задовбала мене ця одноманітність, хочу різноманіття!” і часто це “різноманіття” вона знаходить в іграх або фільмах. Коуч почав питати у мене про стан в якому я знаходжусь коли на хвилі “постійності”, тобто регулярно виконую визначені умови і дії, і в якому стані знаходжусь коли на хвилі “різноманіття”, тобто в іграх і фільмах. Я сказав що коли я на хвилі “постійності” то відчуваю що рухаюсь до мети і від цього відчуваю повагу до себе. А коли я на хвилі “різноманіття” то почуваю себе куском лайна. Коуч спитав мене ще щось про стан і його питання нагадало мені те що я хотів спитати тиждень тому і просто не встиг це записати.
Я побачив що періодично до мене приходить негативний стан, стан в якому нічого не хочеться і в якому ти забуваєш про ціль. Цей стан це міг ворог. Прийшло усвідомлення що потрібно добре знати свого ворога. тобто добре знати як він виглядає, як його розпізнати. Якщо просто казати що це егоїзм, то це ні про що, тому що я постійно живу в егоїзмі і такі загальні описи це ні про що. Тобто потрібно знати якісь такі детальні риси цього стану, щоб по ним, як по признакам бачити що цей стан наближається і тоді потрібно робити дії щоб його запобігти. І також моє питання було в тому як зберігати єдність із ціллю, як не втрачати її із за таких станів.
Було видно що це усвідомлення я пригадав вчасно, тобто я попав в ту лінію по якій йшов Коуч. Він сказав що у нього в житті були схожі усвідомлення і що він також бачив в своєму житті такі два стани. Головне усвідомлення яким він поділився це було те що той поганий стан це як хвороба. Тобто що добрий стан насправді є моїм природним станом. Це той нормальний стан в якому я постійно повинен знаходитись. І що в цьому стані єдність із ціллю майже природно приходить і зберігається. А той другий стан, це не природній стан, якого взагалі у мене не повинно було бути, цей стан це як тимчасове і не природне явище, це як хвороба. С приводу симптомів Коуч поділився що симптомами цього стану він побачив такі думки і відношення “Про мене всі забули”, “зі мною поступили несправедливо”, “я нікому не потрібен”, “я нікчемний”.
Це було дуже важливе для мене усвідомлення. Тому що до цього у мене в голові все було троих перемішано. Тобто я думав що подібно до того як чередуються день і ніч, літо і зима, що подібно до цього чередуються ці два стани. Коуч сказав на це, що ефект “день-ніч, літо-зима” також, дійсно, є. Але він проявляється в іншому. Тобто у мене постійно повинна бути єдність із ціллю, і бажання щось робити для інших. Але іноді це бажання більш сильне і енергійне (день, літо), а іноді воно більш слабке і спокійне (ніч, зима).
І ще один дуже важливий момент с приводу методів боротьби. Коуч сказав що побачив ефект піке при входженні в стан “хвороби”. Тобто починаючи входити в стан “хвороби” ти починаєш втрачати єдність із ціллю, а втрачаючи єдність із ціллю ти ще швидше входиш в стан “хвороби”. Але він сказав що якщо вчасно помітити настання хвороби то починаючи докладати зусилля для виходу з цього стану ти можеш також швидко з ефектом піке вийти із нього. Одним із методів є щось зробити для когось, це спрацьовує тому що по суті стан “хвороби” це стан єгоїзму.
Я сказав що досвіду швидкого виходу із стану “хвороби” я не пам’ятаю. Висновком і практичними кроками цієї зустрічі було те що по-перше я буду міняти свою концепцію з “день-ніч” на “природно-хвороба” і буду шукати симптоми і ознаки “хвороби” щоб якомога скоріше її помічати, а також буду шукати шляхи і методи лікування.
На цьому наша зустріч закінчилась.
Вирізки із щоденника 19.12.2023
Знову сьогодні було важко концентруватися на роботі. Знову тільки починав працювати то приходило бажання на щось переключитись, або піти зробити чайку. Вже котрий день мене мучать і розривають думки всередині що дні пролітають один за одним і я нічого особливого не встигаю зробити. Проблема не в тому що мене обурює поганий тайм менеджмент чи ще щось таке. Ні, мене злить і навіть бісить те що кожен день проходить майже однаково – проходить ЦІЛИЙ день, а я із корисного встигаю зробити тільки щось на 1-2 години і все, а день проходить. Він уходить в нікуди. Я весь день кажу собі ось зараз ось зараз, щось іноді навіть починаю робити, але потім відволікаюсь на якусь дурню або знову йду за чайком. Хоч трохи радує відповідальність по будинку, вчора сходили на закупки, сьогодні готували обід і вечерю. Але це просто смішно, як же так, ЗА ЦІЛИЙ ДЕНЬ встигнути тільки це, і так щодня. Щотижня. Щомісяця.
Сьогодні подивився пару серій з фільму “Лінчеватель” (vigilante). Побачивши яку сильну внутрішню бурю всередині головного героя визиває несправедливість, я спитав себе “а чому у мене такого не виникає!?”. Я бачу так багато несправедливості, як зараз путін і рашисти попирають усе святе і цінне що є у людей. Чому у мене не виникають такі обурення!? Чому!?
Під цим напливом я включив музику (Helvegen) і почав працювати. Раптом, на якийсь момент прийшло ясне і чітке відчуття що мої життєві справи, мої цілі, задачі – це все справжнє, вони і є найкращим аналогом ігри. Але це було як тимчасове прояснення, таке враження що пелена одурення на якийсь час піднялася, я побачив світло і красу навколо, на пару моментів, але потім вона знову опустилася. І все, почуття майже пішли, залишилась інтелектуальна пам’ять того що відбулося. Що робити тепер? Чи варто знову намагатися зробити якісь умови щоб знову прийшло таке осяяння? Чи це було допомога зверху на яку надалі не потрібно сподіватися?
Поділитися в соц мережах
