На цій зустрічі коуч запропонував мені інший погляд інший підхід до вирішення моєї проблеми.
Я розповів коучу свої усвідомлення і про те як я все ж таки зірвався.
Коуч провів аналогію між моєю залежністю і ковідом. Він сказав що ковід одразу не виліковується і що на потім можуть залишитися симптоми на все життя. Потім він спитав чим відрізняється українська армія і російська. Я сказав що у україни набагато меньше сил і зброї, і вони намагаються знаходити як максимально ефективно використовувати те що в них є, тому проводять різні маневри, а російська армія просто проводить прямі штурми. Коуч сказав що зараз я схожий на російську армію – я просто намагаюсь в лоб вирішити свою проблему із залежністю. Він запропонував мені обрати тактику українських військ, тобто маючи невеликі сили не проводити прямі штурми, а обходити по флангах і маневрувати. Практично в моєму житті це виглядає так що навіть маючи свою залежність я повинен розуміти що не зможу її подолати відразу, що можливо на це знадобляться роки. Але я не повинен витрачати всі свої сили на боротьбу із залежністю, а обійти її по флангах. Тобто навіть маючи такий великий мінус я повинен розвивати ті плюси які є. Тобто я повинен робити все що можу для досягнення мети навіть маючи таку залежність. Моя проблема в тому що “не маючи ноги” я записуюсь і беру участь у змаганнях для “нормальних атлетів” і тому програючи одразу вже від старту я здаюсь. А мені потрібно записатись на змагання і брати участь у паралімпійських іграх і стати переможцем у паралімпійських іграх.
Коуч навів приклад із Ніком Вуйчичем, який не мав ні рук ні ніг. Він також міг сказати собі – от спочатку поставлю собі протези, а потім вже буду братись за справу. Але він пішов іншим шляхом і використовував те що в нього є.
Коуч запропонував використовувати те що є. Так, я не можу сконцентровано працювати 4-5 годин щодня. Я не можу щодня приділяти багато годин свої меті. Але якщо я зможу використовувати всього “5 хвилин в день” то я повинен їх використовувати, і намагатися робити це максимально ефективно – головний і ключовий момент це регулярність. Як з’ясувалось потім з часом – саме регулярність є найважливішим ключовим моментом досягнення успіху. Також одразу хочу пояснити що значення “5 хвилин в день” не є зовсім буквальним, воно є символом поняття – приділити зовсім трошки часу, іноді навіть лише 5 хвилин.
Я спитав у коуча – “а чи багато я встигну за “5 хвилин в день”. І він сказав про принцип “составного проценту”, я не пам’ятаю точно як це звучало, але я уточнив цей момент у ЩІ і ось що він написав:
“Поняття ефекту складного відсотка може бути застосоване не лише до фінансів, а й до досягнення особистих та професійних цілей. Приклад, який ваш коуч навів, ілюструє, як невеликі, регулярні зусилля можуть накопичуватися і призвести до значних результатів з часом.
Якщо ви приділяєте всього 5 хвилин на день роботі над своїми цілями чи навичками, то з часом ці невеликі зусилля накопичуються. Як і у випадку зі складним відсотком, щодня ви досягаєте невеликого поліпшення чи прогресу. Цей прогрес починає працювати на вас, збільшуючи ваш досвід, навички та ближче наближаючи вас до досягнення ваших цілей.
Таким чином, навіть дії які здаються малозначними, якщо вони виконуються регулярно, можуть призвести до великих змін та успіху у довгостроковій перспективі. Це називається “ефект накопичення” або “маршрутом малих кроків”, і він є важливим інструментом для досягнення довгострокових цілей.”
Коуч сказав що замість того щоб прагнути одразу здобути одну велику перемогу потрібно налаштуватися на довгу кропітливу роботу.
На цьому наша зустріч закінчилась.
Ця зустріч була переворотною для моєї свідомості. Все своє життя (ну точніше останні 5-10 років) я уявляв собі свою перемогу і взагалі “вихід з лайна в якому опинився” тим що як в фільмі матриця одного чудового дня скажу свої залежності і ліні “ні”, це буде потребувати неймовірних зусиль але я зроблю це. І ось так здобувши цю перемогу я відкрию собі прямий шлях до успіху. В фокусі і центрі моєї уваги завжди було лише одне це – позбутись залежності, вирівняти розклад, навчити себе сконцентровано працювати по 4-5 годин в день. Це було в центрі фокусу.
Я почав пригадувати і аналізувати своє життя. Як я вже казав на протязі життя я багато разів намагався позбавитись від залежності. Я пригадав що навіть коли вдавалось позбавитись від залежності то починали проявлятися інші проблеми. Мені чомусь засіли в голову останні слова коуча про те що потрібно готуватись до довгої кропітливої роботи. Намагаючись переналаштувати свою свідомість на інший підхід і шлях, а саме на довгу кропітливу роботу, замість одного геройського вчинку, я почав бачити ряд думок в моїй голові:
По-перше приходили думки “а чи варті ці зусилля того”. Так, чесно заглянувши в себе я, серед інших думок, почув в собі також голос який ніби сумніваючись запитував “а чи варто це все таких великих зусиль”
По-друге я не міг зрозуміти як я буду йти до цієї своєї далекої і великої мети не маючи чіткого і конкретного плану. В моєму розумінні шлях до такої великої мети до якої потрібно йти багато років, що такий шлях можливий тільки при чіткому і конкретному покроковому плані. Де взяти такий план? Як його розробити.
По-третє я пригадав схожі випадки, коли я ставив собі якусь ціль яка потребувала щоденних визначених дій (вивчення англійської, регулярне вивчення професійної літератури, зарядка тощо). То коли в житті починалися якісь напруженні часи ,коли я стикався з проблемами які потребували багато зусиль для вирішення і теж викликали багато стресу. То в такі часи у мене виникали думки “Та яка ще англійська!? зараз є такі важливі термінові і практичні задачі!!!”. Я знав що такі часи регулярно настають. Як я буду з цим боротися.
По-четверте я побачив що у мене було фільміфіковане (при чому западно-фільміфіковане) уявлення про досягнення цієї цілі. “Зробив геройський вчинок, прокинувся і ти вже герой і ціль вже досягнута”. Я був здивований тому як коуч зробив наголос на необхідності довгої кропітливої роботи.
Поділитися в соц мережах
