На цій зустрічі я поділився з коучем своїм усвідомленням про прийняття відповідальності. А саме тим, що коли ти приймаєш свою відповідальність то тобі набагато легше її виконувати. І взагалі, прийнявши відповідальність ти виконуєш її швидше і якісніше, ти не втрачаєш сили на внутрішню боротьбу. також я поділився тим, що на внутрішню боротьбу йде більше зусиль ніж на саме виконання відповідальності. Я поділився як гарним досвідом, коли прийняття відповідальності дає більше сил, так і негативним. Негативний досвід на жаль траплявся у мене набагато частіше. Часто я стикався з великою проблемою – сильним емоційним несприйняттям задачі або відповідальності. Холодно проаналізувавши я побачив що часто задачі не такі вже й важкі, але емоційний спротив і неприйняття зжирають дуже багато сил коли я починаю робити ці задачі.
Вислухавши це коуч спитав мене – “а що є основною причиною неприйняття відповідальності?”. Мені було досить важко дати відповідь на це питання, тому що розуміння цього було якимось не чітким і туманним, мені було важко чітко сказати чому у мене йде неприйняття відповідальності.
Але, доклавши зусиль, заглянувши в себе, я прийшов до висновку що основних причин дві. Перша, це те що я не знаю як це робити. Друга, це протест у вигляді “а чому саме я повинен це робити”. Коуч запитав яка з цих двох причин заважає більше. Я сказав що мабуть перша. Тоді він спитав – “як ти гадаєш, що можна зробити”. Знову мені було важко одразу дати відповідь, і знову прийшла думка “та якби я знав то мені мабуть і коуч не був потрібний”:). Але коуч просто мовчав і чекав коли я дам відповідь. Я знов почав думати і шукати, і через якийсь час знайшов більш менш підходящу відповідь. Я пригадав що коли іноді я писав для себе гайди як робити якусь задачу, то потім мені було набагато легше повернутись до неї через довгий час і повторити її. Тому, я сказав що єдиний вихід який я знайшов це створення гайдів.
Коучу сподобалась ідея з гайдами, і він сказав що робив для себе щось подібне. Він сказав що створення гайдів можна зробити таким самим процесом і умовою як відтискання. Тобто він запропонував регулярно робити гайди. Із-за свого минулого поразкового досвіду я дуже негативно сприйняв цю пропозицію. В голові наполегливий голос почав знову і знову повторювати “Та таке ж вже було, і було сто разів, коли ти ставив перед собою одну ціль, а потім іншу, і ще, і потім кидав попередню ціль, і в кінці кінців кидав все!”. Щоб якось донести коучу свою ситуацію і внутрішній стан, я навів алегоричну історію “Уявімо собі корабель, і я на ньому, і я везу маленьку клітку з пташкою, і мені потрібно будь що залишити цю пташку сухою. І той факт що клітка маленька і тільки одна – це дозволяє мені зберегти пташку сухою, яким би лютим не був шторм. Але, якщо мені потрібно буде залишати сухим ще щось, тоді це буде набагато важче і я можу намочити обидва предмета”. В цій історії клітка з пташкою це моя умова відтискань. Чому вона маленька? Тому що вона дуже чітка і ясна і робиться не довго. Шторми це щоденні проблеми і незгоди.
У відповідь коуч відповів що я не зобов’язаний робити ще й другу умову, і додав “Просто спробуй і напиши кілька гайдів, спробуй робити цю умову стільки скільки зможеш”.
Також він порадив спочатку організувати всі ті гайди які на даний момент у мене є, а потім почати додавати інші. Тобто зробити список з посиланнями щоб легко попадати на потрібний мені гайд. Це була дуже доречна порада, тому що часто, навіть маючи гайд, я не пам’ятав де саме він лежить і мене дуже дратувала необхідність його шукати і я відкладав цю задачу.
На цьому наша шоста зустріч закінчилась.
Ввечері до мене знов почала підступати якась тоска. Хотілось пограти в якусь ігру з дуже цікавим сюжетом. так щоб в нього можна було усією свідомістю погрузитись, відійти від усього іншого і всією свідомістю погрузитись в цікавий сюжет цієї ігри.
Цікавий також той момент що я знайшов гарний фільм Wonder, який саме зараз дуже підходив до мого душевного стану. Але потім я не захотів подивитися цей фільм тому що я хотів не просто спостерігати за історією, а хотів приймати участь в цій історії, а для цього ігри з сюжетом підходять краще, тому що там ти впливаєш на цей сюжет.
Думаю про це все я знов почав сокрушатись що я хочу поглинати і брати участь в історії яку просто придумала якась людина. Що хочу споживати контент який просто вигадала якась людина, при чому не факт що ця людина має нормальні і здорові моральн-оєтичні погляди.
Раптом мені прийшло осяяння – а в житті ж теж повинні бути якісь цікаві реальні історії, люди які роблять якісь цікаві дослідження, які брали участь у чомусь незвичайному. І з цими людьми можна ж зв’язатися і.т.д. Ця ідея мене настільки захопила, що я начав думати “а чому я раніше такого не робив”, на фоні цього почали сипатись інші ідеї що цікавого можна було б зробити в цьому житті. Але я цього не робив і не роблю, я просто прозябаю в життєвій рутині, я сам часто в неї втікаю. І я такий не один, таких людей багато.
І тут мені прийшло питання – чому люди убігають в рутину, убігають від життя і від його цікавості, живуть нудотно, але коли їх життю загрожує смерть, вони починають думати що ще так багато не встигли і хочуть почати цим займатися!?
Поділитися в соц мережах
