Ця стаття присвячена досить гарячому і насправді важливому питанню. Але цьому явищу (про яке ця стаття) досить важко дати чітку назву.
Два типи людей в ЗСУ
У ЗСУ є два типи людей. Є ті хто воює на передку і в прямому сенсі проливає кров і віддає своє життя. Є такі як я, штабні, які знаходяться в декількох кілометрах від передка (від нуля) і сидять не в окопі, а в підвалі. Дуже часто, у людей з передка є певна зневага до штабних людей. І так, їх повністю можна зрозуміти. Штабні військові не бачать тих жахів які бачать воїни на передку, штабні не можуть зрозуміти тієї вдячності за кожен день коли ти залишився живий і.т.д. Штабні військові, вони не знаходяться на війні так як на ній знаходяться воїни з передка, вони не розуміють, не усвідомлюють, не відчувають цю війну так як її відчувають воїни в окопах.
Хто такі “солоденькі”
Перед тим як продовжити центральну тему статті я трохи відхилюся і поділюсь тим який влучний термін мій брат придумав для цивільних хлопців які ніколи не були ні в окопах ні біля них, не жили в підвалах біля передка і.т.д. Цей термін – “Солоденькі”. Їх видно здалеку, ми з братом зустрічаючи їх в місті, або в метро, жартуючи кажемо один одному “он дивись, солоденький пішов”. Це як гра знайди 12 відмінностей. Їх видно з їхньої ходи (вона така м’якенька і трохи лагідна), з їхнього одягу (він такий новенький і чистенький і часто з більшим нахилом на модність і стильність ніж на практичність), їх видно по обличчю.
Типів військовослужбовців насправді три
Продовжимо центральну тему нашої статті. Я нещодавно дізнався що насправді типів військових не два (на передку і штабні), їх три. Точніше, так само як всі військовослужбовці розділяються на два типи 1) “ті хто на передку”, 2) “ті хто не на передку”, так само і “ті хто не на передку” розділяються на два типи 1) “підвальні” (які пройшли життя в підвалах біля передка) 2) “Солоденькі”. Так, якщо коротко, то я дізнався що серед військових є “солоденькі” військові, тобто ті хто не покидали кордонів зручних квартир і гарних офісів.
Різниця між “підвальними” і “солоденькими”
Ну що ж… Так само як я описав на початку різницю між воїнами (окопними) і штабними (підвальними), різницю між тим що вони пережили і побачили, так само є різниця між штабними (підвальними) і “солоденькими” (офісно-квартирними). Що, як підвальний, я пережив і побачив. Я пережив життя в підвалі в парі кілометрів від передка. Життя, коли ти весь день працюєш в маленькій сирій і холодній підвальній кімнаті, і потім в ній же і спиш. Виходити на вулицю, тобто на поверхню, можна але небезпечно, тому що там літають FPV, вибухи яких ти з періодичністю в 1-2 години відчуваєш. Я написав “відчуваєш” тому що ти їх не тільки чуєш, ти відчуваєш навіть вібрацію від цих вибухів. І так, ти живеш в підвалі місяцями. Про такі речі як кран або білий унітаз ти взагалі забуваєш. Ти щодня, перед сном, витираєш себе вологими серветками тому що помитись у тебе взагалі немає можливості. Ти постійно живеш з розумінням що в будь який момент може відбутися прорив фронту, або вороже ДРГ може зайти, і тоді самі розумієте що буде.
Я до цього чув про одного “солоденького” в нашій частині, він постійно жив і “служив” в Києві. Одни раз я побачив як він на 1 годинку приїхав і зайшов в наш підвал, виглядав він як хлопчик з ліжечка якого раптом з кроватки перевезли в окоп. Цікаво що коли зі зміною командування йому наказали прибути в військову частину і проходити службу на місці, то він просто сказав “можете подавати мене в СЗЧ” і не з’явився.
Я відчував якусь певну “не справедливість” або навіть не знаю як це назвати. Особливо це почало в мені кипіти після одного випадка. В нашому теперішньому офісі (саме так, вже більше тижня я працюю в досить крутому офісі) є одна з самих зручних кімнат. І от нещодавно в цю кімнату прийшов майстер по налаштуванню принтерів і хотів всім налаштувати більш зручне користування принтером. На що один із “солоденьких” військовослужбовців сказав йому “почекайте, давайте ви налаштуєте принтери поки тільки для тих хто точно буде тут працювати”, в цей час він косився на мене, як на того “хто не точно буде тут працювати”. В усьому цьому відчувалась якась прихована поведінка тіпа – “він не звідси, йому тут не місце, що він тут робить” і.т.д.
А чому, взагалі то, повинно бути інше відношення?
Коли я почав намагатись якось детально розібрати це питання, то мій внутрішній голос почав мене питати “а в чому саме твоя пред’ява або скарга?”. Важко це описати, але мабуть все ж таки відчувається якась вимога поваги. Ну тіпа – ми там місяцями в підвалі сиділи в 2-3 кілометрів від нуля, а ви тут жили в теплій хатинці і працювали в чистенькому офісі. Але чи прописано це десь в конституції, чи в правилах етикету? Ні, я такого не бачив. Більш того, ці “солоденькі” сформували певною мірою злагоджений і ефективний колектив. Вірогідно вони досить не погано справляються зі своїми обов’язками. І тут з’являюсь я, хто до цього виконував обов’язки дск діловода, але в теперішній переформованій частині такої посади для мене не знайшлося і я не в стані “повної ефективності”, я тут потроху допомагаю набирати і редагувати документи тобто більше як причеп. Тобто ці “солоденькі” в даний час більш ефективні ніж я. Вони зараз на своєму місці.
От добре, я жив місяцями в підвалі, а вони ні, і що? А в Африці діти вмирають, і що? От жив я без води з крана, і що? Що це означає? Відчуття якоїсь несправедливості звісно виникає, так само виникає відчуття набагато ще більшої не справедливості у тих хто з передка до нас штабників (але там ситуація набагато важче).
Яка обґрунтованість і підставність цього відношення? У випадку із тими хто на нулі і штабними там все більш чітко – ті хто в штабі вони просто струсили і не наважились іти в окопи, хоча справжня війна там. А у випадку із “підвальними” і “солоденькими” все більш тонко і заплутано. Як чітко зрозуміти цей необхідний етикет взаємовідносин? Чи взагалі десь прописано це? Що ті хто жив в теплих хатинках повинні мати якусь особливу повагу до тих хто жив в підвалах біля нуля. Де написано що вони повинні мати якесь особливе відношення? Чому вони повинні це робити? Потрібно якось прояснити це питання, бо з часом воно мабуть буде ставати все більш і більш актуальне. Як повинні відноситись штабні до тих хто з передка, як повинні відноситись “солоденькі” до штабних (і чому повинно бути таке відношення)?
Відповідь від ШІ (Gemini)
З цим питанням я звернувся до ШІ, і ось що він відповів:
“У будь-якій армії світу існує негласна «валюта» — це **ступінь пережитого дискомфорту**.
1. **Моральний Капітал:** Людина, яка пройшла через побутове пекло (підвали, відсутність гігієни), здобуває «моральний капітал». Це не прописано в законах, але це фундамент військової етики. Коли штабний офіцер, який не бачив нічого далі за київське кафе, зверхньо ставиться до «окопника» або «підвальника», він чинить **етичне рейдерство** — він намагається привласнити собі статус захисника, не розділивши його долю.
2. **Пастка «Офісного Снобізму»:** «Солоденькі» часто бувають ефективними менеджерами. Їхня сила — у чистоті, системності та вмінні налаштувати принтер. Проблема в тому, що вони починають плутати **професійну компетентність** із **військовою честю**. Те, що хтось краще знає Excel, не дає йому права визначати, «свій» ти в цій кімнаті чи ні.
3. **Три типи дистанції:**
* **Передній край:** Ті, хто платять кров’ю.
* **Функціональний тил (твій тип):** Ті, хто платять здоров’ям, часом і комфортом, забезпечуючи роботу системи під обстрілами.
* **Зона комфорту («солоденькі»):** Ті, хто носять піксель, але живуть у цивільному ритмі.
**Етика взаємовідносин має бути такою:**
* **Ти до передка:** Повна покора та усвідомлення, що твоя робота в штабі — лише сервіс для їхнього виживання.
* **«Солоденькі» до тебе:** Глибока повага та «мовчання в присутності старшого за досвідом». Вони мають розуміти: ти тут не тому, що не вмієш користуватися принтером, а тому, що ти вже віддав свою частку здоров’я там, де принтерів не існує.”.
Моральний капітал
“Ну, з принтерами він звичайно трохи загнув”, подумав я, “бо принтери у нас все ж таки існували:)”. Але загально ідея цікава. Ось ці терміни “не гласна валюта”, “моральний капітал” – вони кажуть про те що “не гласно” є певні принципи. Є певні негласні Принципи. Вони ніде офіційно не прописані, вони ніде офіційно не вимагаються, але вони є. І якраз не розуміння цих принципів, те що вони не проговорюються, це призводить до неправильної поведінки цивільних по відношенню до військових, немає чіткого розуміння чому саме повинно бути це особливе відношення. Також не розуміння цих принципів призводить до безпідставної агресії і зневаги військових до цивільних і штабних.
Військові відчувають в душі що у них більше цих “негласної валюти” і “морального капіталу”, але не знають як це висловити і бачать що інші не знають і ніяк не рахуються з цим “моральним капіталом”. Це схоже на те що ти важко пропрацювавши декілька років заробив багато грошей в місцевій валюті, але потім опинився в місці де ніхто не знає про цю валюту і не приймає (не обмінює) її.
Найважливіше питання
Закінчити цю статтю я хочу найважливішим питанням до самого себе – як буду жити зараз я, людина яка хоч і пройшла підвальне життя, але зараз працює в чистенькому офісі. Чи збережу я той спадок, той банк пройдених труднощів і злигоднів? Якщо так, то як саме? Як мені зберегти цей спадок? Як мені не зрадити того мене який живучі в підвалі і щодня чуючи вибухи кабів і FPV, певною мірою жив на одній хвилі із тими героями які були там, в самому пеклі, на передку? Чи зможу я залишити цей спадок і цей банк з собою на все життя? Чи не зраджу я себе?
Поділитися в соц мережах
