Сьогодні була ситуація яка викликала у мене багато внутрішніх почуттів. Зараз постараюсь це все передати.
На протязі цього дня я часто згадував слова начальника про те, що ми працюємо не з папірцями, ми працюємо з людьми. Тому коли я працював з рапортом про відпустку я через папірець, ніби через магічне дзеркало намагався бачити людину, яка просить відпустку. А коли працював з рапортом де навпаки, казалось про те що людина повернулась з відпустки, я намагався побачити людину яка повернулась в стрій і просить відмітити це, щоб ій знову начислялась зарплата.
Десь після 14:00 мені дали іншу задачу. Мені потрібно було зробити спеціальні справки сповіщення. Це стосувалось того що в нашому батальйоні нещодавно був один 200-й і три 300-х (пропавші безвісті). Потрібно було написати справки-сповіщення ціль яких доповісти цю новину родичам загиблих. Так так, я пишу загиблих, тому що в більшості випадків – 300-ті це загиблі, тіла яких не вдалося знайти.
Для того щоб зробити ці справки потрібно було використовувати особові справи цих людей. Вивчати особову справу загиблого по відчуттям чимось схоже на те ніби ти обшукуєш кармани небіжчика. Ти дивишся і вивчаєш життєву інформацію про людину яка вже померла. А коли ти дивишся на скан його паспорта, то він ніби дивиться на тебе.
Робити ці справки мені допомогала Марина (з метою безпеки ім’я змінено), людина яка займалась цим направленням. Ми з нею переписувались по мессенджеру.
Після оформлення справки про 200-го потрібно було оформити ще три справки про 300-х. І тут зайшов мій начальник, і сказав що у мене ще є 15-30 хвилин щоб закінчити, тому що йому вже потрібно їхати. Я не знаю чому, але він хотів щоб я заповнив їх до того як він поїде. Це мене просто збентежило і майже не ввело в ступор. Я витратив 30-40 хвилин на заповнення справки про 200-го (так, я робив це довго, тому ще новенький і взагалі робив ці справки вперше). А тепер за 15-30 хвилин мені потрібно зробити три справки.
Я почав швидко заповнювати всі необхідні поля. Швидко листав сторінки особових справ цих людей, намагаючись знайти необхідну інформацію. Я намагався просто позаповнювати всі необхідні поля в цих справках, якщо я щось не знаходив то просто залишав поле пустим. Маріна щось там писала, але у мене не було часу в це все вникати.
В кінці-кінців я позаповнював всі поля і скинув файли начальнику і він поїхав. Паралельно з цим я скинув їх Маріні на перевірку.
Трохи видихнувши і заспокоївшись я почав перечитувати те що мені писала Маріна. Маріна сказала що там є помилки. Перевіривши я побачив що дійсно так, по-перше замість ім’я Евгеній я написав Евген, по друге замість 09.01.рік я написав 01.09.рік. Так може здатися що це не важливі помилки, але як виявилося потім – важливі, і їх потрібно було виправити.
І ось тепер, вже в спокійній атмосфері я почав вникати в ситуацію. Як я вже казав, система була наступною – сама військова частина не має права сповіщувати рідних і близьких померлого про його смерть. Це важка новина, і якщо якийсь діловод просто так візьме і подзвонивши наспіх скаже це, то це буде не гуманно. Тому пишеться спеціальний документ в ТЦК і звідти вже окрема людина іде і сповіщує родичів загиблого.
Але є важлива деталь, так як головна ціль це те щоб знайти родича загиблого, то справку потрібно відправляти в ТЦК того міста де живе родич. Тому навіть якщо померлий реєструвався в, наприклад, Житомирському ТЦК, але родич живе в Чернігові, то справку потрібно вислати на Чернігівський ТЦК.
С приводу, здавалось би невеличких помилок, Марина сказала, що потім родичи підуть оформлювати справки про те що їх сім’ї залишились без годувальника, діти залишились без батька. І в установах в які вони підуть будуть дивитися якраз на ті справки які відправила наша частина. На ті справки які я заповнював з витрещиними від спешки очима. І якщо будуть якісь несходження то… Ну ви самі здогадуєтесь що буде.
Так, я почав все більше і більше занурюватись в цю ситуацію. Це вже був не просто білий папірець. Це були життя людей. Не в тому сенсі що їх життя від цього залежали. Але це були речі дійсно важливі для людей.
Я забув сказати, всі ці 4 людини, на яких я робив справки, це були зеки. Тому при перечитуванні заповнених ними документів і анкет, я стикнувся з… як би це виразити… мабуть з невіглаством. Вони пропускали багато полів які потрібно було заповнити. А коли писали про родичів то залишали дуже мало інформації, наприклад писали тільки назву села в якому живе родич. І все, ні міста, ні вулиці, ні дому. Звісно що номери телефонів родичів майже ніхто не залишив.
В чомусь я розумію їх. Я сам нещодавно заповнював подібні справки. Коли тебе просять написати всіх близьких родичів і головне їх контактні дані, то ти розумієш навіщо це. І мабуть більшість людей в цей час думає “Та ні! в моєму випадку це не знадобиться! Та ну, навіщо це!?”. Звісно що людині важко сприймати те, що є і такий варіант подій.
Але все одно, байдужість цих людей при заповненні анкет була занадто сильною. Доходило до того, що в двох сповіщеннях ми замість точної адреси контактної особи писали точну адресу самої жертви (свою адресу вони писали більш детально), в надії на те що працівники ТЦК хоч щось зможуть знайти.
Проникнувшись ситуацією я почав вже більш детально вивчати особові справи цих людей. Намагався читати кожну строку. В одній з справ я побачив, що мати одного з загиблих, виявляється померла в 2015 році. А я написав якраз її як контактну особу. Тобто людину якій будуть розповідати про смерть сина. Я написав це Маріні, вона сказала – “я ж тобі писала до цього що мабуть краще контактною особою написати доньку”. Я подивився, і дійсно – вона це писала, а я просто пропустив це, тому що поспішав.
Новина, про те що ми доньці будемо відправляти звістку про смерть батька, навіяла на мене важкі почуття. Я почав думати – враховуючи що батько зек, як донька відноситься до нього? Чи засмутиться вона цій новині?
В процесі виявилось що донька цього померлого, пару днів тому написала рапорт в нашу військову частину про те що батько давно не виходив на зв’язок, і вона хоче дізнатись що з ним. Це мене придавило майже до сліз. Переживання накрили мене. Це вже було не якесь ім’я на папірці. Це була жива людина яка переживала за свого батька. І тут я пригадав як наспіх заповнював поля справки, взагалі не розуміючи що насправді я роблю.
Враховуючи той факт що померлий не написав адреси доньки (написав тільки назву міста і все, більше нічого) спочатку в полі контакти родича я написав тільки місто. Але потім, із рапорта доньки я взяв точну адресу і навіть індекс. Хоч щось тепер було по людськи в цій спраці. Тепер залишалось сподіватись що працівник ТЦК серйозно віднесеться до цієї задачі і зробить все нормально.
Усвідомлюючи що таких ситуацій ще буде багато, і таких документів мені доведеться ще багато заповнювати, я розумію що потрібно вчитися менш емоційно це все сприймати, не так сильно це все пропускати через себе. Але, ні в якому разі я не хочу стати байдужим до цього всього. Потрібно завжди залишатися людиною і розуміти що ти працюєш не з папірцями, а з живими людьми.
Поділитися в соц мережах
