Дового не міг зібратись і почати писати наступний пост. Багато було різних причин. Одна з них в тому, що коли я починав формувати опис якоїсь із ситуацій яку хотів донести, то часто приходила думка “та що ти жалієшся, в окопах у хлопців все в рази гірше”. І це повна чиста правда. Тому, щоб звільнити себе від цього, хочу одразу проговорити – не порівнюйте те що я вам описую з окопом, це не порівнюємі речі, це все одно що порівнювати легкий перегрів на сонці з опіком четвертого ступеня.
Також, одразу вибачаюсь за можливо хаотичний виклад подій. В цій статті я вже хочу поділитись чимось в стилі “як справи” і мені важко продумати якийсь чіткий сценарій. Хочу просто поділитись деякими речами які на серці.
Хотів поділитися новим для мене відчуттям. Я вже підіймав трохи цю тему в одній з минулих статей. Це дивне і шокуюче своєю безповоротністю відчуття – “назад дороги немає”. Ну от правда, в моєму житті здається люба ситуація мала можливість піти від неї. Я звик до такої умови, я би навіть сказав опції в житті.
Ну от давайте почнемо з дитинства. Я не пам’ятаю себе в садочку, тому давайте про школу. Якщо мені ставало погано, то я мав можливість піти з класу. Я мав можливість піти додому якщо на вулиці на прогулянці мені щось не подобалось. В дитинстві я часто їздив в піонерські табори. Бували випадки коли тобі саме в цьому отряді було важко. Але:) Навіть в такій ситуації я бачив такі випадки коли якийсь хлопчик сильно плакав, і приїжджали батьки і забирали його. Ні, це був не я, не думайте:) Тобто я бачив що і в цій ситуації вихід є.
В юності я міг кинути заклад в якому вчився. Звичайно такий вчинок веде за собою погані наслідки, але так можна зробити. Ти можеш звільнитися з роботи на яку влаштувався.
Ну, всі вже зрозуміли до чого я веду:) Так так, ви не помилились. Ти не можеш піти з армії, точніше – ти не можеш піти від війни. Це як ігра в якій ти не можеш перезагрузитись. Більш того, в якомусь сенсі ти не можеш натиснути паузу чи сховатись в якесь безпечне місце де тебе точно не будуть чіпати. Часом це розуміння цієї суворої реальності вводить тебе в щось схоже на панічний страх. Ммм.. ну як от знаєте, ти застряг в ліфті, ліфт починає падати, ти розумієш що дуже хочеш з нього вибратись, але не можеш. Ось мабуть на це воно схоже:)
Так, потрібно вчитись сприймати таку реальність і жити з нею. Жити так щоб вона не давила на тебе і не вимотувала. Тобто мабуть вершина досягнень, так би мовити нірвана – це прийняття, це просто прийняти таку ситуацію, прийняти таке життя, віддати себе хвилям бурхливого урагану, і ще змогти при цьому насолоджуватись небом, лежачи в своєму маленькому човнику. Сказати що я зміг це зробити не можу, я на шляху до цього. Коли зможу то я вам обов’язково розкажу:)
Але я вже почав знаходити лайфхаки як бути в такій ситуації. Тобі обов’язково потрібен оазис. Хоча б десь, хоча б маленький. Повинно бути таке місце куди ці монстри не залізуть. Таке місце де вони тебе не дістануть. Я геймер, тому це у мене асоціюється з отим затишним місцем де ти можеш відпочити і прикупити інвентар. Наприклад Віктор Франкл створив таке місце прям всередині своєї душі. Це якась така частина твоєї душі, щось таке потаємне, таке чим ти можеш поділитися тільки з близькими людьми. Таким оазисом може бути твій дім і твоя родина. Моя дружина періодично присилає фото. Фото з дому, з того місця де тебе чекають і люблять. Цей оазис він в якійсь мірі є твоєю опорою. Щось таке що стоїть за позаду тебе і не дає тобі впасти.
Також таким оазісом може бути мрія. Мрія про щось тепле що зігріває твою душу. Наприклад мрія про мир і спокій. І бажано щоб у тебе було щось що буде нагадувати про неї. Я чув багато історій про те що люди там собі вішають фото крутої машини, або будинка. Ви теж мабуть таке чули. Не знаю, зі мною чомусь таке не працює:) Може у вас є гарний досвід. Але це може бути навіть відеокліп. Я наприклад ще десь пів року тому натрапив на один кліп. Звичайний такий собі кліп. Ось доречі посилання на нього https://www.youtube.com/watch?v=e3Cy4XTuL20&list=RDe3Cy4XTuL20&start_radio=1 . Коли я дивився і слухай цей кліп, це було схоже як ти знаходячись в затхлому приміщенні раптом відчув порив свіжого повітря. Пам’ятаю коли я вперше його побачив то мені аж вдарило цим присмаком свободи – ці люди спокійні, вони можуть спокій виражати себе, танцювати, займатись творчістю, проявляти себе. Вони не знають що таке війна, страх, переживання, повітряні тривоги. Я дивлюсь це відео і мрію що і в моєму житті і у моєї сім’ї настане колись таке життя. Люди там танцюють і самі насолоджуються цим процесом. Це так чудово коли людина ось так якимось чином проявляє себе, розпускається як квітка. І немає нічого що лякало би її, немає поряд людей які хочуть вбити її, немає виходів і приходів.
Коли закінчиться війна, я дуже хотів би займатися якоюсь творчістю, або чимось схожим. Ну коли ти проявляєш себе приносячи цим радість оточуючим, ти якби розкриваєш, реалізуєш себе. Я вважаю що людина як квітка була створена для того щоб нести радість оточуючим. Це так чудово коли у тебе є життя в якому ти можеш вільно проявляти себе, робити щось добре, добре для оточуючих і близьких до тебе людей. Ми обов’язково повинні зробити все що можемо, для того щоб якомога скоріше такий світ наступив.
Так, ось тільки зараз я зміг дуже добре відчути і усвідомити цінність миру. Мабуть це одна з самих святих справ – робити все що можеш для того щоб наступив мир. Мир в якому люди зможуть спокійно жити і розпускатися як квіти.
Поділитися в соц мережах
