Місце в якому я опинився було по суті перевалочним пунктом.
Одна деталь яку я побачив це те що тут дуже добре годували. Було багато м’яса. І майже всі хто був часто повторювали мені що я можу їсти що захочу, і часто додавали фразу “поки є можливість”. Коли я почув одну з історій як команда з п’яти чоловік опинилась в ситуації в якій майже тиждень не могли їсти, а потім хтось із них знайшов сосиску яка вже пройшла, і вони вп’ятеро її розділили і з’їли. Тоді я став більше розуміти чому люди тут саме так поводяться.
Я спілкувався з одним хлопцем штурмовиком. Він сказав що хоч зараз готовий повернутися до окопів. Це мене шокувало. Він пояснив що йому просто нічого втрачати і потім додав “поки що”. Сказав що у нього все дуже просто – він відчуває що це його земля і її потрібно захищати.
Взагалі серед тих хто повернувся і був там штурмовиком відчувався такий дух – що це люди які поставили на кон все, вони поставили на кон своє життя. Я побачив між ними якість таку єдність і дружбу яку не описати словами.
Ввечері цей хлопець з яким я спілкувався замовив дві піци, і йдучи з ними в кімнату зайшов до мене і поділився, він хотів віддати мені половину однієї з піц, але мені стало якось соромно і я взяв тільки четвертинну. Він посміхнувся мені і пішов далі.
Поділитися в соц мережах
