Це був початок нового етапу в моєму житті. Я прокинувся після свого другого сну, як зазвичай, десь в 12:00. І побачив сповіщення в телеграм від дружини:
“Є невеселі новини…
Щойно до тебе прийшли з сільради з повісткою.
Сказали, що сьогодні до 16.30 тобі треба підійти в сільраду забрати повістку, інакше будеш оголошений в розшук…”
Я спокійно прочитав це сповіщення і встав. Відчуття було таке що ти просто не хочеш в це вірити. Ти просто не хочеш сприймати цю реальність. Тому ти на неї і не реагуєш. Тому емоційно в твоїй душі не те що спокій, а якийсь штіль.
Стан був такий що життя просто нахабно штовхнуло тебе в цю нову реальність і нічого не спитало. Так, в душі було щось між образою і нагадуванням – “чому у мене ніхто нічого не питав!?”.
Проаналізувавши ситуацію я зрозумів як мене вичислили. Коли орки на початку 22-го року були під Києвом я стояв майже 2 місяці на посту в тер обороні. Ось там я і залишив свої контакти. “Ну що ж, це був твій вибір. Як би там не було, ти мав здогадуватись на що йдеш” – подумав і сказав я собі. Звичайно що коли я тоді залишав свої контакти, то не знав що майже через 2 роки буде ось така мобілізація. Але те що я залишився в Києві і пішов в тер оборону – це був мій вибір, і коли я робив його, то здогадувався про те що цей вибір може нести з собою небезпеку і ризики.
В кінці кінців було прийняте рішення – піти і взяти повістку.
Прийшовши в 16:00 в сільраду я дізнався що десь хтось щось не так зрозумів. Виявляється в п’ятницю у них короткий день і працюють вони до 15:30.
Мій похід в сільраду перенісся на понеділок.
Поділитися в соц мережах
