Перша особливість цього дня в тому, що він є плавним продовженням минулого дня.
В хід йшло все – енергетики, кава, хтось лягав спати в будь які 5-10 хвилин перерви.
Спочатку, ми в повній екіпіровці пройшлись пару кілометрів в необхідну точку.
Потім у нас було практичне заняття по такмеду. А саме евакуація. Були розглянуті і опробуванні різні типи евакуації.
Потім була частина від якої всі інструктори плювалися. Закидання гранат при штурмі будівлі. Вони казали що насправді це ідіотизм. Тому що в реальності – при штурмі невеликих будівель їх попередньо максимально розстрілюють з РПГ або чогось подібного.
І взагалі інструктора сказали що штурм будівель це важкий процес який вимагає високого професіоналізму і злагодженості.
Але, програма на 2 години була спущена зі штабу і робити було нічого:)
Доречі, трохи відійду від теми і поділюсь новим цікавим досвідом який я отримав на БЗВП. Це особливий, ні з чим незрівнянний запах твого одягу. Коли ти при жарі в 40 градусів бігаєш, повзаєш і.т.д. І повзаючи по пильній землі ти наскрізь забруднюєшся в пил. І потім разом вони дають неймовірний запах:)
Потім була тактична програма зі страйбольною зброєю. Була команда оборони і була команда штурму. Я пішов в команду штурму.
В принципі більшість з нас розуміли свої минулі проколи, що проблеми були перш за все в комунікації. Було видно що люди старались це виправити. Але проколи все ж таки були. При першому заході ми хвилин 10 чекали поки одна з штурмових груп дійде до своїх позицій.
В першому заході добре проявилась одна з моїх проблем. Я був у складі третьої групи вогневої підтримки. Нас було 4 людини. Командиром поставили мого побратима Ігоря. Коли обговорювали план дій, то я особливо не вникав в усе це. Чому? Ну у мене ж є командир:) Він там все знає і розуміє. Моя задача просто виконувати накази командира.
І от коли ми підійшли до своїх позицій і почали вогневу підтримку, то нашого командира підстрелили. Рація перейшла до іншого учасника нашої групи, яка тепер вже складала 3 людини. Через якийсь час підстрелили і його. І, і рація перейшла мені. І тут взявши рацію я зрозумів що окрім того що я погано розумію систему натискай-говори, окрім цього я не знаю назв груп і орієнтирів.
Тобто в мені проявилася совкова риса – “у меня есь насяльніка, і насяльніка думать вместо меня”.
В кінці кінців я залишився один. Я з самого початку зайняв позицію лежачі біля дерева. Ми певний час перестрілювались з тим вікном із якого були вбиті три члени моєї групи.
Але, через якийсь час я залишився один, в ніхто з цього вікна вже не стріляв. У мене почався внутрішній діалог. З одного боку я вогнева підтримка і не повинен покидати свою позицію. З іншого боку я розумів що зараз вже немає сенсу в моєму надходженні на цій позиції.
Через якийсь час я все ж таки вирішив рухатись сам в середину будівлі. Великою перевагою було що в цей час вже ніхто цього не очікував. Тому я добіг до дома. Піднявся по сходах. Заглянувши у вікно я побачив команду противника які стояли в коридорі. Я підстрелив одного, але інший у відповідь підстрелив мене. Так закінчилась моя перша гра.
Інструктора провели роботу над помилками. І сказали йти знову в такому самому складі.
В перерві я вже детально дізнався назви груп і як правильно користуватися рацією:)
В другому заході знову трапилася дуже цікава ситуація. Ми сіли на позиції. Наш командир кудись пішов сказавши нам залишатись.
Ми сиділи і чекали. Через якийсь час ми почали підозрювати що нашого командира підстрелили. Тобто що ми лишились як командира так і рації:)
Знову було схоже питання. З одного боку у нас є позиція і наказ командира. З іншого боку ми розуміємо що користі від нас на цій позиції, м’яко кажучи, не дуже багато.
Через якийсь час ми все ж таки вирішили йти. Біля будівлі нас зустрів інструктор і дав пару порад. Як виявилося тут був досить запеклий бій, і гравців залишилось дуже мало як з одного так і іншого боку.
Мене посадили крити фланг. Через якийсь час мені сказали що вбиті майже всі, і що весь суперник який залишився зараз сидить в підвалі.
Я спустився в підвал. Тут я була наступна проблема. Я не знав хто де. Людей не було видно, тому що кожен сидів у засідці. Громко питаючи я все ж таки зрозумів хто де знаходиться. Штурманувши кімнату підвала ми вибили останнього суперника.
Нас залишилось всього троє, але це була перемога. Ось так, на такій позитивній і трохи епічній ноті закінчилось моє останнє тактичне заняття із страйбольною зброєю.
Було дуже захопливо і весело. Але коли адреналін трохи зійшов, то я зрозумів на скільки ж я виснажений. В цей день я вже пив і пів літра енергетику і каву. Я вижав з себе все що міг.
Ще залишалось пройти пару кілометрів до бази.
Був ще один момент який досить сильно ускладнював ситуацію. Це їжа. В минулому пості я казав що сухпай ЗСУ він більш меньш нормальний… але, скажу чесно, прокинувшись вранці я відчув що не хочу сьогодні знову їсти цю їжу. Було відчуття що вона просто не полізе.
Я все ж таки я взяв із собою сухпай. Але, прикол був у тому, що нам так і не дали часу на обід. Тому по закінченню занять, десь в 18:00 я був виснажений і голодний.
По дорозі на базу ми знайшли в магазин. Я скористався цією можливістю і накупив собі повний кульок мівіни. Мівіна стала моїм спасінням.
Прийшовши на базу я одразу поставив грітись воду, і просто накинувся на першу пачку мівіни. Потім одразу з’їв ще пюре (ну, те що окропом заливається) і стало трохи легше.
І нарешті поївши і помившись я ліг спати.
Поділитися в соц мережах
