В цій статті хотів поділитись про наш колектив. Наш взвод розташувався в двох палатках. Я більше буду розповідати про нашу палатку.
Також, одразу хочу попередити і проговорити – висновки які я напишу я зробив на основі тих людей з якими я спілкувався і жив тут в учебці. Тому не треба писати в коментарях щось тіпа “ти неправильно написав, в армії є багато і таких і сяких людей” і.т.д.
Перший момент який я побачив – в армії змішалися люди різних професій і різного достатку. Серед побратимів були люди які в цивільному житті отримували зарплату майже в 10 разів більшу ніж у мене. Були ті хто отримував в 5 разів більшу. Були ті хто отримував схожу зарплату.
І можу сказати впевнено, як мінімум під час учебки, розмір зарплати ніяк не проявлявся. Ми всі їли одну їжу, ходили в одному одязі, мали однакові права і обов’язки. Це просто не мало значення. Значення мало те чи був у людини якийсь військовий досвід в минулому. Також мало значення якою є людина. Військовий досвід був тільки у деяких людей. Тому основним залишався параметр – якою є людина.
Були люди які намагалися щось із себе показати. На початку це мало якусь дію. Вони щось комусь розповідали, хтось щось слухав. Але к завершенню учебки поступово все стало на свої місця. Стало зрозуміло хто який спеціаліст і хто яка людина.
Ось цей процес розстановки всіх по своїх місцях на нулі відбувається буквально за один-два дні. Тому командири нам наполегливо радили – будьте такими якими ви є, не намагайтесь щось із себе показувати. Як сказав командир роти – передок він як баня, одразу видно хто яка людина.
Як я вже казав у нас люди різних професій і різного достатку. Тобто зараз армія це зріз суспільства.
Але є риса яка відрізняє всіх присутніх тут електриків, будівельників, рекламних агентів, айтішників і.т.д від електриків, будівельників, рекламних агентів і айтішників там в цивільному житті.
Я довго думав яким словом це назвати, але важко підібрати. Мабуть це – усвідомленість. Або є інше гарне слово – відчуття відповідальності.
Щоб краще зрозуміти наведу приклад. Є у мене один близький знайомий ось як він мені казав с приводу мого рішення “куди ти лізеш, твоїй державі на тебе плювати. За кого ти хочеш воювати? Що тобі дала ця держава”. І коли я питав у нього що ж робити якщо орки захоплять всю Україну, то він спокійно відповідав “убежать из нее нафиг” (насправді обидва слова були матерні:).
Коли ж ти спілкуєшся із людьми тут, то вони спокійно кажуть що просто нема іншого виходу. Що це наша земля і ми повинні захищати наші сім’ї, наших дітей. “Хтось же повинен це робити”, кажуть вони.
Більш того, може я вас здивую, але самі військові кажуть що вони воюють не за державу і не за президента. Вони воюють за те щоб захистити свої сім’ї.
І це не просто дві ідеї. Це два типи поглядів. Два типи цінностей. Два типи світосприйняття і характеру. Одні кажуть “якщо стане погано то я просто втечу. Я нікому нічого не винний. Більш того це зі мною погано поводились, вони мені винні”. Інші кажуть “якщо є загроза то я повинен захистити”.
Якщо взяти ще глибше то це глибинне розуміння, що якщо ти живеш в певному суспільстві то перш за все у тебе є ряд обов’язків. І є два типи людей. Перших я би назвав простим словом – паразити. Вони живуть в суспільстві, беруть від нього все що їм потрібно. Але коли приходить проблема і потрібно щось зробити, вони кажуть “а чому я, а до чого тут я, я нікому нічого не винний, це ще вони мені винні за те що погано зі мною поводяться”. І є другий тип, я би назвав їх homo-responsibilius, людина-відповідальна. Люди які розуміють що у них обов’язок і відповідальність.
Звичайно, що я досить категорично розділив ці два типи людей, і в житті, в чистому виді вони рідко зустрічаються. Але взагалі це розділення є.
Саме ось ця риса, я вважаю, робить військових більш гідними. Це повинні бути не обов’язково військові, але саме люди з такою рисою відповідальності повинні керувати нашою державою.
В нашій палатці половина людей з Миколаїва. Прості і хороші люди. Мені з ними легше за все спілкуватися. Нічого зайвого, що як є те тобі і кажуть. Часто ми сміємось один з одного, і це весело.
Не важливо хто ти по спеціальності і скільки ти отримуєш зарплатні. Не сильно важливо навіть те як ти здаєш нормативи. Головне те наскільки ти нормальна і адекватна людина.
Будь нормальною людиною, не змушуй інших за тебе страждати будь адекватним і все. І до тебе будуть добре відноситись.
Це все створює хорошу і здорову атмосферу.
Поділитися в соц мережах
