Сьогодні було дві теми. Арт обстріли і як вести себе в полоні. Як вести себе в полоні це досить важка тема, більш того мені здається що в загальний доступ краще не виставляти те що там розповідали.
Друга тема це арт обстріли. Її проводив інструктор Сан. Людина у якої як мінімум один раз був досвід як “розмотали” всю його бригаду.
Ти сидиш в окопі і починається арт бстріл. Як описували очевидці – ти лежиш в окопі і молишся хоч би не прилетіло в тебе. Якщо наприклад ти чуєш свист міни то у тебе є максимум одна секунда щоб сховатися. Ти не шукаєш якесь місце ти просто, як можно швидше, лягаєш там де стояв. У випадку пострілу танка ти спочатку бачиш вибух, а вже потім чуєш постріл.
Я пригадав як інший чоловік розповідав як вони три дні були під арт обстрілом. Каже що перший день ще більш менш нормально. На другий день вже дуже важко, перш за все психологічно. На третій день, коли ворог вже добре пристрілявся і почав бити ще влучніше, було таке відчуття що кожен вибух забирає частину твоєї душі.
Коли починається арт обстріл всі захисники окопу максимально ховаються. Але повинні залишитись декілька людей на спостережних пунктах. Щоб не допустити того щоб підібралась ворожа піхота. Таких людей називали по різному, дехто казав що це герої, дехто з посмішкою казав що це самі “безбашенні”. Дехто, також с посмішкою, казав що це ті кого не жалко.
Якщо раптом припинявся арт обстріл і раптом наступала тиша, то це тривожний сигнал. Це означає що може піти ворожа піхота.
Мені важко було це слухати. Мені було важко зрозуміти – як в таких ситуаціях люди взагалі виживають. Я спитав це у побратима Ярослава, і він спокійно відповів “ну, виживають не всі”.
Теоретично може показатися що все ж просто – коли йде артобстріл ти ховаєшся, коли припиняється то відстрілюєш наступаючу піхоту.
Але одне діло стріляти в спокійній обстановці на стрільбищах по цілям. І зовсім інше коли по тобі гатили арт обстрілом, тебе могло навіть контузити. І потім ти повинен вилізти і вбити всю наступаючу піхоту. При цьому ти розумієш що в любий момент знову може початися арт обстріл.
Після цього у нас було невеличке практичне зайняття. Воно було направлене на те щоб навчитись приводити себе до нормального і стабільного стану після арт обстрілу. Якщо себе не контролювати то можна легко дійти до стану паніки.
Нас розбили на дві групи. Спочатку перша група була в обороні окопу, а друга його штурмувала. І потім навпаки. І під час штурму, завдяки диму і гучним пітардам, нам намагалися зробити імітацію арт обстрілу.
Скажу чесно, імітація була мабуть десь на 0.5%, або навіть меньше. Тому, звичайно що ніякої паніки, і нічого навіть схожого на неї, у нас не було.
Поділитися в соц мережах
