Мобілізація: мій шлях від цивільного до військовослужбовця – 10.08.2024 День шістдесят п’ятий. Учебка день 22. Розвідка. Адреналін.

В першій половині дня у нас була досить скучна лекція. Скучна не тому що була скучна тема. Ні. Просто її читав якийсь хлопець зі штабу, і читав він її з листочка трохи запинаючись.

В порівнянні з нашими інструкторами, кожен з яких був на передку, і який не просто читав теорію, а розповідав досвід. В порівнянні з ними ця лекція про історію Маріуполя була скучною.

Але, на початку, перед лекцією, був цікавий момент. Тіпа для того щоб нас розігріти перед лекцією, нас кожного попросили написати кілька речень про те – що для мене Україна.

Я подумав “Хм, цікаво, це якраз та тема яку я обговорював з Олексієм вчора коли ми чергували на КСП”. Я постарався написати суть того до чого ми з ним прийшли “Україна це територія і спільнота людей які прагнуть до незалежності і готові за неї боротися. Людей які хочуть самі обирати свій шлях. Людей які не хочуть жити під чиєюсь вказівкою”.

В другій половині дня у нас було тренування розвідки, і у мене був крутий досвід. Ми вирушили в лісо-степову зону де було досить багато зеленки. Було дві команди, в кожній по взводу. Кожна вибрала собі розташування.

Задача була проводити розвідку. Потрібно було знайти команду суперника, або групи її гравців. При цьому самому потрібно було залишитись непоміченим.

Ми пішли в розвідку парою з Олексієм. Паралельно відпрацьовуючи рух двійками. В якийсь момент Олексій почув рух суперника і показав знак маскуватися. Вже не було часу бігти до якогось хорошого укриття.

Я заліг біля маленької ялинки, біля якої в цей час сидів. Буквально через 10-15 секунд ми побачили колону суперника на швидкому русі. Колона рухалась дуже близько від нас. Буквально в 2-3 метрах від нас.

Ми замерли намертво. Рухались тільки очі. Мурахи полізли по моїх руках і обличчі. Мурахи залазили мені в рот, в них був кислий смак. Але рухатись не можна було на в якому разі.

Звичайно що я був здивований, як так сталося що весь взвод пройшов колоною біля мене в 2-3 метрах і не побачив. Можливо це була сила маскування, в сенсі того що якщо ти взагалі не рухаєшся то тебе не видно. Можливо це була сила пікселю, маскувальної розкраски ЗСУ. А можливо це була просто сила неуважності суперника:)

Це все призвело до випуску певного адреналіну в мій організм. Почуття і відчуття в цей момент загострюються. Світ стає більш яскравим.

Після того як колона пройшла, ми почекали пару хвилин і продовжили рух. Через якийсь час ми вийшли на неймовірно гарну поляну. Точніше загострені відчуття робили для мене її такою.

Мені важко вам передати її красу. Це була полянка з маленькими березами. Було неймовірно гарно.

Я геймер, і люблю іноді подивитися відео тіпа Skyrim 4к зі спеціальними модами, з дуже гарною графікою (зазвичай для цього потрібно круте залізо і супер крута відео карта).

Але те що я побачив і відчув на цій поляні, перевершувало любу ігру. Це була божественна краса. Графіка була на максималках. Адреналін робить світ яскравішим.

Ще був цікавий момент. Під адреналіном ти деякі речі робиш природньо, на автоматі.

Наприклад, по правилах, коли ти ідеш по зеленці і тобі потрібно пересікти дорогу або широку тропінку. То підійшовши до неї ти повинен обережно виглянувши оглянути цю дорогу, а потім швидко її пересікти.Під адреналіном ти робиш ці речі автоматично. Підійшовши до дороги ти природно розумієш що потрібно спочатку обережно подивитись. І потім ти природно відчуваєш що її потрібно швидко пересікти.

Після цього ти розумієш що цей стан під адреналіном він майже як наркотик. Я вдячний за такий цікавий досвід.

Поділитися в соц мережах

Всі пости цієї категорії


Scroll to Top