Сьогодні був день тактики. Була цікава теорія і не менш цікава практика. Практикою була оборона і штурм окопів. Спочатку була лекція на тему “дії солдата в оборонному бою”. Це була цікава лекція на якій розповідалось як готується і організовується оборона. Які типи військ в ній задіяні, що вони роблять. Потім було багато цікавих розповідей як це все відбувається насправді, не по книжці.
Потім була лекція на тему штурму позицій. Там теж було трохи книжкової теорії про те як проводиться штурм, і потім розповідались деякі моменти про те як сьогодні це відбувається насправді. Насправді, на сьогоднішній день багато речей робиться не так як написано в книжці. Війна змінилася, тому змінилась і тактика її ведення.
З точки зору безпеки я не буду тут писати всього того що нам розповідали.
Поділюсь тільки одним із загальних висновків. Те що я напишу для більшості вже не секрет. Наступати можна тільки коли є резерв і противник вимотаний. На основі цього стає набагато більш зрозуміло теперешню тактику і стратегію ЗСУ. А головне – стає зрозумілим на скільки глупими і навіть шкідливими є ті люди які постійно кричать “де ж контрнаступ!?”, “ Чому ж ви не атакуєте!?”, “У вас же такий резерв, чому ж ви його не використовуєте!?”.
По-перше потрібно мати хороший резерв. По-друге потрібно спочатку добре вимотати ворога.
Потім була практика. Практика настала для нас якось раптово і несподівано. Ніхто не казав що у нас буде подібна практика. Нас раптово зібрали, визвали наших командирів і вони кудись пішли разом з нашими інструкторами. Ми всі стояли і просто чекали. Через якийсь час прийшли наші командири і зі словами “зараз немає часу все пояснювати” відвели нас в окопи. Потім в окопах нам потроху посади розповідати ситуацію. Нам сказали розподілитись по всьому окопу і просто споглядати. Споглядати, докладати і фіксувати що відбувається.
Ми розподілились по точках і почали споглядати. У мене була дуже маленька місцевість для споглядання. Маленький вагончик і стежка біля нього.
Отак ми стояли і займались тим що нам було сказано – споглядали і фіксували. Біля мене був бліндаж, по ідеї в нього потрібно було забігати коли підлітали дрони. Але, як показала практика, для захисту від скидів дронів було достатньо сховатися за маскувальною сіткою. Я одним оком заглянув у бліндаж і знов повернувся на позицію.
Іноді приходило сповіщення що десь побачили ворога. Але далеко, і там про одній дві людини. Але наступив момент коли сповіщення про фіксацію ворога стали приходити набагато частіше.
У нашого окопа була східна і західна сторона. Я стояв на східній стороні. І от почалися часті сповіщення про те що був побачений ворог на західній частині. Вони ставали все частіше і частіше. Через якийсь час на західній стороні окопа почався майже хаос. То з одного то з іншого боку вже майже криком звучало “бачу ворога 5 чоловік біля полоси”, “бачу ворога біля лісу 3 людини”.
Було явне відчуття що із західної сторони все і буде відбуватися.
На нашій стороні один із інструкторів сказав що так як штурм окопів ми ще не проходили значить команда суперників наврядче буде залазити в окопи. І знову повторив щоб ми просто спостерігали і фіксували.
Через якийсь час я почав бачити якісь начебто рухи біля вагончика за яким я споглядав. Потім я явно побачив що там хтось є. Я дав про це звіт. Потім знову побачив і знову дав звіт. Але із-за того що на західній стороні вже довгий час були постійні звіти що побачено ворога, і вона вже була майже як вулик, із-за цього на мої звіти малувато звернули увагу.
Через якийсь час біля мого вагончика вже явно було видно ворога. Я вже чітко про це казав і навіть зібралось пару людей з нашої команди в цьому місці.
І тут відбулося те, чого ні я, ні мабуть будь хто з нашого окопу не очікували. Із нашого бліндажа в наш окоп почали заходити люди команди суперника.
Це був наш провал. Виявляється що в нашому бліндажі був додатковий вихід, але він був замаскований і при першому біглому огляді його не було видно.
Спочатку мене це просто здивувало. Я не міг зрозуміти що взагалі відбувається.
Потім інструктора сказали збиратися обом командам для підведення підсумків.
Обидві команди повинні були доповісти як у них все пройшло. Спочатку звіт давала команда штурму.
І ось тут, коли звіт давала команда штурму, тільки в цей момент до мене почало доходити що ж взагалі відбувалося. Виявляється що той інструктор який розповідав нам про дії солдата в оборонному бою, керував нашим захистом в окопах. А той інструктор який розповідав про штурм позицій керував штурмом цих окопів.
Виявилось що отой кіпіш на західній стороні робився спеціально, щоб відволікати увагу. Цей кіпіш робила маневрена група. І дійсно – якраз вони і створили легкий хаос в наших окопах, і відчуття що головна атака буде саме звідти. А основна штурмова група якраз рухалась зі сходу. Якраз саме вона і знайшла через бліндаж в наш окоп.
При доповідях було трохи висміяно наші помилки при обороні в окопах. Що ми не поставили жодного СП (споглядального пункта) і.т.п.
Це все мене трохи розлютило. Нам особливо нічого не розказали і не пояснили.
Після цього ми поміняють позиціями. Тепер ми повинні були штурмувати, а ті хто до цього штурмував тепер повинні були оборонятися.
Ми розділили наші штурмові війська на наступні групи:
Штурмова група
Маневрена група
Вогнева підтримка
Резерв
Мій відділ був поставлений у резерв. У штурмову і маневрену групу поставили самих рексів.
Задача резерва бути резервом штурмової групи. Ми повинні були рухатись на відстані від штурмової групи і якщо необхідно то втрутитись.
Ми спланували що маневрена група буде відволікати зі сходу, а штурмова група піде із заходу.
Наша група резерву рухалась на відстані десь 100 метрів від штурмової групи. При наближенні ми почули крики і “пах пах пах” (пах пах пах це аналог пострілів:). Потім отримали звіт що штурмова група розбита.
З одного боку це звичайно була прикра новина. Але, з іншого боку вони скоріш за все вже не так сильно очікували нову атаку з цієї сторони. По пораді інструктора було прийняте рішення швидко рухатись до окопів і робити раптовий і швидкий штурм. Ставка була зроблена на ефект несподіванки.
Ми почали швидкими перебіжками рухатись до окопів, вздовж психо-полоси, розбившись на дві шеренги. По дорозі я побачив велику використану пітарду у формі гранати, його якраз і використовували як аналог гранати на психо-полосі. Не роздумуючи довго я на бігу підхопив цю гранату. Враховуючи що замість пострілів у нас пах пах, то цю пітарду точно можна було використати як гранату, тим більше за розміром вона якраз була як граната.
Коли до окопів залишалось меньше 40 метрів ми значно прискорились, і вже летіли що є сили. Я біжав у лівій шеренгі. Права шеренга першою наскочила на захист окопу. Але це відволіко захисників окопів. Різко вибіжавши із-за пагорба я побачив десь в 5-7 метрах двох людей в окопі і кинув прям між них гранату. Захист окопу був точно знешкоджений. За нами біжало ще троє людей. Таким чином штурм окопа мав можливість продовжуватись.
Але в цей час інструктор зупинив заняття. Сказав що ми добре справились зі своєю задачею.
Звичайно що від всього цього у нас були підняті, натхненні і радісні емоції.
Пізніше, аналізуючи захист і штурм окопів, я подумав що це схоже на ситуацію України. Спочатку Україна точно не була готова, більшість взагалі не розуміли що взагалі відбувається. І ось в такому розгубленому стані ми дозволили відібрати Крим. Але потім, коли ми почали розуміти що відбувається то в нас прокинулась лють, лють на всю цю несправедливість.
Також я побачив як важливо мати резерв і яку велику роль він може зіграти.
Сподіваюсь що подібним чином Україна зараз збере всі можливі резерви і переможе в цій війні.
Поділитися в соц мережах
