шлях військовослужбовця

едність це коли єдина мета і єдине направлення, а не коли всі повністю однакові.

Ця стаття присвячена досить гарячому і насправді важливому питанню. Але цьому явищу (про яке ця стаття) досить важко дати чітку назву. Два типи людей в ЗСУ У ЗСУ є два типи людей. Є ті хто воює на передку і в прямому сенсі проливає кров і віддає своє життя. Є такі як я, штабні, які знаходяться

Зло виникає тоді, коли людина ставить приватне вище за спільне.

Я вважаю що коли ми кажемо “Слава Україні – Героям Слава” то ми маємо на увазі точно не ось тих паразитів які залізли на високу посаду заради того щоб сидіти в комфорті і отримувати хороші грошенята за високе звання

Це означає що наше військове керівництво офіційно визнає що так, така проблема у нас була і є.

Так безумовно, практична допомога це зараз найважливіше. Але, крім цього (я би навіть сказав – в додаток до цього), є ще ряд дуже важливих і цінних речей.

Ця стаття це буде правдива історія, справжня історія людини яка служить зі мною в одному батальйоні.

Тому я багато споглядав і думав “що потрібно зробити щоб війна вже ніколи не прийшла до нас”. Я аналізував свій досвід з мого життя до ЗСУ, аналізував те що я побачив тут в ЗСУ, аналізував те що кажуть люди.

З іншого боку, це далеко не повноцінна  радість, тому що війна від  цього не скінчилась… Справжня радість і щастя буде тільки коли нарешті настане мир і я зможу вже повністю повернутись додому.

На відповідальних людях тримається цей світ, вони як вісь (шпиндель) на якій тримається шестерня годинника

як я практикував, практикую і як планую практикувати самодисципліну в армії.

“Так життя зупинилося, але боротьба, справжня боротьба почалася. Так, необхідно визнати і прийняти – що зупинилося. Але і усвідомити – що почалося.”

Це дивне і шокуюче своєю безповоротністю відчуття – “назад дороги немає”.

Тобто нам історія розповідала про дух рівності між козаків. Я же зі свого боку поділюсь що зараз своїми очима бачу в ЗСУ.

Хай ці поради звучать як поради для кожного з вас. Всіх тих хто намагається робити щось добре і не завжди може знайти для цього сили і мотивацію.

Яка ж вона свідомість в’язня – у мене нема ніякого вибору, до кінця війни я зобов’язаний тут знаходитись

хаос\безлад і в той же час відповідальність, створюють таку суміш яка просто розматує тебе морально

Сьогодні була ситуація яка викликала у мене багато внутрішніх почуттів. Зараз постараюсь це все передати. 

Поспішу розвіяти міф що діловоди це такі хлопці які ліниво сидять і перекладають папірці.

Вночі, в 3:30 нас привезли в якесь місце яке зовнішньо мені дуже сильно нагадало ігру Stalker.

Сьогодні була можливість відчути себе військовим.

Самий важливий ключовий момент! Як було написано у відношеннях так всіх і направили.

Загально у мене добрі враження від учебки. Краще ніж я очікував.

В цьому дні нас очікувала наступна програма – штурм окопів, походження психо-полоси, стрільба в парах із укриття, обкатка МТЛБ, інженерка

Перша особливість цього дня в тому, що він є плавним продовженням минулого дня. 

Сьогодні у нас почалося КТЗ. Контрольно тактичні заняття.

Сьогодні був день присяги. Трохи складно все описати.

В цій статті хотів поділитись про наш колектив.

За 11 хвилин було 7 покалічених людей, у кожного відірвало ногу. І це все відбувалося під час евакуації.

Сьогодні хочу розкрити одну з найважливіших тем на БЗВП. Це дисципліна

Нам розповіли про чотири методи попередження і запобігання стану паніки. Повітря, вода, земля і вогонь

Сьогодні було дві теми. Арт обстріли і як вести себе в полоні

В другій половині дня у нас було тренування розвідки, і у мене був крутий досвід

Наші інструктори не почали наказувати нас дурною роботою. А почали активно тренувати

Сьогодні був мабуть найгірший день за всю учебку. І на мою точку зору – винні в цьому тільки ми самі, курсанти

Сон став цінним стратегічним ресурсом. Як гроші в цивільному житті

Сьогодні був день тактики. Практикою була оборона і штурм окопів.

Сьогодні був насичений день. Спочатку у нас була психо-полоса, а потім стрільби. 

В цей день у нас була інженерка. А саме: розтяжки, міни, мінування, риття окопів.

Після обіду була цікава операція. Мета її в тому щоб позбавити солдата від страху перед важкою технікою

Сьогодні у нас був день метання гранат

Сьогодні був день стрільб. Ми стріляли спочатку з відстані 25 метрів, потім з відстані 100 метрів.

Сьогодні ввечері всі ми займалися сакральним ритуалом – чисткою зброї

Спочатку було важко. Але в запалі процесу я побачив що вже не відчуваю особливо ваги броніка і каски. 

Сьогодні у нас була важлива подія. Сьогодні нам видали зброю.

Дуже хочеться написати про одну людину. Він наш інструктор в учебці

Сьогоднішній день почався в 1:20 з повітряної тривоги. Я сидів у сховищі і думав “блін, а сьогодні ж в 4:50 ми підемо в наряд на кухню…”

Сьогодні ми встали о 6:00 ранку, зробили зарядку з упором лежачі, пробіжкою і.т.п

Ось і скінчилась моя відпустка перед учебкою. Вчора ввечері Віка написала мені – завтра терміново приїжджай на базу

Після здачі психологічного тесту і всіх інших документів мене відпустили додому. Скільки у мене було часу і коли відправка ніхто точно не сказав.

У мене була свобода в рамках певних правил, і була відповідальність. Свобода в рамках правил і відповідальність – чудове поєднання. І не було страху покарання і наказання.

Споглядаючи за ними я прийшов до революційного усвідомлення – ТЦК-шники вони теж люди.

В тесті опитуванні вона сказала що краще відповідати чесно, не намагатися підібрати “правильні” відповіді. Сказала що нема “правильних” відповідей.

Нарешті настав той день день коли я мав можливість вже завершити ВЛК і поїхати додому перед відправкою.

Що ми самі обираємо те як ми відносимось до своєї відповідальності. І від цього залежить наскільки цікавою вона для нас буде.

Сьогодні я вирішив все ж таки по розпитувати у очевидців як там насправді все відбувається. І коли я почав розпитувати то стикнувся з класичною історією. 

Сьогодні, я нажаль безпосередньо із уст “жертви” почув реальність про нашу мобілізацію. у Олександра не було військових документів і ТЦК-шник попросив його пройти у відділення, на пів годинки для уточнення даних. На пів годинки…

для щастя необхідно думати перш за все про суспільне, слідувати правилам і виконувати свою відповідальність.

Перший досвід можна коротко виразити так – краще працюй сам, інакше тебе змусять. 

Виникло відчуття що ця людина не цінує ні своє життя, ні життя інших. Це був приклад ще одного типу людей в нашій армії…

Процесс оформлення для контрактників набагато більш важкий ніж для мобілізованих. Кажуть що мобілізованому достатньо мати паспорт і ідентифікаційний код:)

Сидячи в кабінеті ТЦК я почув вже від самих ТЦК-шників про те що контрактники мають більше свободи. Що мобілізованих дійсно можуть послати куди завгодно. 

Я спілкувався з одним хлопцем штурмовиком. Він сказав що хоч зараз готовий повернутися до окопів. Це мене шокувало. Він пояснив що йому просто нічого втрачати і потім додав “поки що”.

Я розумів що для того щоб я дійсно став діловодом і головне їм залишився, мені потрібно добре виконувати свої задачі. І таким чином доказати що мене варто поставити і залишити діловодом. 

В четверг я зустрівся із Вікою і чітко вирішив влаштуватись на ту вакансію яку вона пропонувала. 

Я почав виписувати вакансії оператора БпЛА в яких було менш за все різних вимог. Потім, налаштувавшись і набравшись рішучості я почав обзвон.

Я опинився в дуже мерзенній ситуації. Мої плани і надії на те що я можу стати придатним до служби в тилу були розбиті. 

За вихідні я заздалегідь записався до необхідних лікарів. А саме до офтальмолога і невролога. Важче за все було знайти можливість зробити МРТ. По якійсь “незрозумілій” причині (закон про мобілізацію) МРТ в усіх лікарнях було зайнято на місяць вперед. 

Насправді у мене є і було щире бажання допомагати Україні. Але, коли ти малюєш в уяві реальність в якій моїй доньці тато повертається “по шматочкам” …ти розумієш що ти нізащо не хочеш цього допустити.