Що ж, в цій статті я спробую продовжити тему моєї праці над моєю поточною відповідальністю, яку я отримав на початку 2026 року. Вже пройшло досить багато часу, важко написати про якісь плоди. В чомусь я повторюсь з тим що писав в попередніх статтях на цю тему, тому що хочу ще раз описати весь шлях, описати всю картинку.
Мабуть ця стаття буде частково моєю сповіддю, частково роздумом, частково аналізом. Аналізом чого? Аналізом того як же все таки бути в ситуації коли ти опинився всередині цієї совкової системи, як мабуть варто робити, а як можливо не варто робити.
І ще хочу одразу зазначити – мій начальник, як людина хороший. Він добра, проста і відкрита людина. Мені було досить легко з ним спілкуватися. І в цьому плані я справді був дуже радий що мені дістався такий начальник – проста і добра людина. Але, як далі з’ясувалося, він часто використовував совкові методи і підходи, які мені дуже важко було сприймати.
Як я вже казав я був назначений помічником начальника групи безпеки військової служби (причому помічником не штатним). Досить довгий час, приблизно пів року, я отримував досить небагато задач. Всі задачі які я отримував я виконував, навіть коли вони були не дуже приємними, тому що наприклад ходити по людях, ознайомлювати їх із інструкцією заборони поодинокого купаня і збирати про це з них підписи – задача досить специфічна (треба знайти людини, підловити момент коли вона не зайнята, пояснити хто я, що роблю, що це за інструкція і.т.д.).
Але продовжимо, я отримував небагато задач, і часто коли питав чи є ще задачі отримував відповідь “заспокойся, не рви копита”. Я навіть почав помічати що часті питання “чи є ще задачі” трохи дратували начальника. Тому з часом я все меньше і меньше це робив (запитав чи є ще задачі). І якщо на початку я питав це щодня, то згодом став питати це раз на тиждень. Тобто, м’яко кажучи, роботи у мене було “не на весь день” і у мене був вільний час.
«Сиди тихо і не висовуйся»: Як совкові підходи формують поведінку
У зв’язку з тим, що у мене був вільний час, я запропонував свою допомогу декільком хорошим людям. Це були начальники або працівники інших відділів. Давайте одразу обозначимо, чому я запропонував свою допомогу тільки деяким людям, а не всім навколо. По-перше я боявся що знайдуться якісь паразити які з радістю скинуть на мене свою роботу. По-друге я боявся розголошувати те що у мене мало роботи. Ось тут вже чистий совок, і так я в цьому випадку піддався йому. Бо якщо вище начальство дізнається що я нічого не роблю то воно може захотіти поставити мене в інше місце, а інше місце може виявитись якось набагато ближче до окопів, тобто в такому місці звідки легше можуть забрати в окопи, а окопів я боюсь. Тому ось так, страх змушує тебе жити по совковому принципу “не висовуйся і сиди тихо”. Чи правильно це? Звісно ж ні, я особисто зневажаю совок і всю мразоту яку він породив. Але така моя реальність. Ось так я і займався то малюванням схем евакуції, алгоритми дій при повітряній тривозі і.т.п.
Приїзд Генерального штабу: Злам шаблону та реальний масштаб задач
Але нещодавно відбулись дві події які змінили ситуацію. Подія перша – приїхала перевірка з генерального штабу.
Під час перевірки я дізнався багато чого цікавого. До цього моє бачення нашої служби зводилось до охорони праці і пожежної безпеки, тому що це ті напрямки по яким я допомогав – набирав розпорядження, малював схеми, ознайомлював з інструкціями, збирав підписи тощо. Ба більше я звичайно підозрював що все це ми повинні проводити не тільки для нашої локації, але і для інших, але кожного разу коли я підіймав цю тему то мій начальник впевнено казав що це не наша відповідальність, і що ми не повинні цим займатися.
Хтось скаже мені “ну ти міг сам взяти, дістати документи, інформацію тощо (благо живемо в 21 сторіччі), сам в усьому розібратись, у тебе ж був час”. Так міг би, але як і більшість людей – я лінива людина. Більш того, у мене було залізобетонне армійське виправдання – я робив все що мені казав начальник, а те що казав він мені робити не так вже й багато, то це вже не мої проблеми. Чи правильно це? Чи правильне таке відношення? Ні. Але така реальність.
І ось, від перевіряючого я вперше почув повну картину того чим займається наша служба. Не буду вдаватися в деталі, але виявилось що це не тільки пожежна безпека і охорона праці. Більш того справдилось моє припущення – наша служба відповідальна не тільки за ось те приміщення в якому ми сидимо. Ми відповідальні і за інші локації.
Більш того, перевіряючий, побачивши в моїх очах що я не сприймаю його як “ворога народу” і що я не проти дізнатися щось більше про нашу службу, скинув купу різної інформації (про нашу службу, як вона ведеться тощо).
Я одразу намагався бути чесним із перевіряючим, побачивши всю ту купу інформації що він скинув (майже 1 Гб), я сказав що не зможу ось так взяти і все це одразу перечитати. Він виділив пару десятків документів з цього всього, і сказав почати з цього. Ми назвали це “критичний мінімум”. Потім, вже через пару днів, спілкуючись із перевіряючим, я йому сказав що, м’яко кажучи, ми не зможемо все реалізувати у себе саме так як прописано. На що він сказав що головне щоб воно було, щоб практично (дійсно, в реальності) були заходи по пожежній безпеці, по охороні праці тощо. Те на скільки бездоганно вони будуть реалізовані то вже наступне питання. Але ключовим і головним є те щоб воно було.
І ось тепер, можна сказати з цього дня, я вже не був хлопчиком якому нічого не казали і якому тільки постійно повторювали “не рви копита”. Мені офіційно сказали що обов’язки нашої служби ширші, і навіть надали деяку інформацію як це все реалізовувати. Що буде далі? Не знаю, подивимось:).
Прихована сторона бюрократії: Робота для папок, яку ніхто не бачить
Також, під час виправлення проблем знайдених перевіркою, у мене було одне прикре усвідомлення. Ми займались тим щоб були всі необхідні накази і інструкції. Була купа різних інструкцій і наказів. Більшість із них ми декілька разів переробляли, іноді не той підписант, іноді не та дата і.т.д. Друкували, дивились, несли на підпис, потім знов щось виправляли і.т.п. Купа документів, папок, паперу і запах гарячого принтера. Але в цьому всьому була одна дуже важлива деталь, яка мене дуже сильно деморалізувала. Ці всі накази і інструкції, вже після всіх правок і схвалень, підписаними, просто лягали в файли і папки і все. Із тих кому вони були потрібні, із тих для кого вони то взагалі по ідеї і робились – ніхто їх не бачив.
Це було “царство совка”, “царство формалізму і безглуздя”. Якщо брати по факту то ми займались саботажем і шкідництвом – ми псували папір нашої держави, крали електроенергію, даром їли їжу і ще й за це все ми отримували зарплату. Але зарплату ми отримували не від рф за те що займаємось шкідництвом і саботажем в стані їх ворога, а від Української держави.
«Критичний мінімум»: Чому перевірки — це інструмент розвитку, а не покарання
Підсумовуючи, хочу поговорити один важливий момент. Зазвичай, особливо в держустановах, або в ЗСУ, до перевірок відносяться з негативом, погано відзиваються про перевіряючих які повинні приїхати, і взагалі розцінюють подію перевірки як щось негативне.
Я за час своєї служби пережив дві перевірки саме мого відділу (взагалі то перевірок було набагато більше). Перший раз ще в ті часи коли я був дск діловодом. Тобі перевіряюча багато нового і цікавого розповіла мені, в ряді моментів розказала як робити правильно те що до цього я робив так як сам розумів. Чи корисно це? Так це корисно.
І другий раз це випадок який я описав в цій статті. так звісно – нам із начальником довелось декілька днів попрацювати в екстреному режимі, сидіти допізна тощо. Але чи негативний результат цього всього? Ні, він позитивний. Ми трохи навели порядок в нашій службі і дізнались багато чого нового.
Тому перевірки це добре, це корисна і позитивна подія. Звісно що іноді трапляються перевірки у яких прям стоїть мета “закозлити і потопити”, там нічого не пояснюють, а тільки знаходять помилки і відправляють про це звіт вищому начальству. Але такі явища і перевіркою важко назвати, це вже більш якесь рейдерство, тому це інший кейс і інша тема.
Ось такою була перша подія яка змінила ситуацію нашої служби. А потім відбулася ще одна, набагато більш драматична подія. Але про це вже в наступній статті:).
Поділитися в соц мережах
