Сьогоднішня стаття про те, про що зазвичай мовчать: про страх бути непотрібним і про боротьбу за право на чесну роботу. Яку ситуацію я зараз маю. Я помічник начальника групи безпеки військ. Роботи, якщо бути чесним, у мене не дуже багато. Позавчора, по роботі я майже нічого не робив (просто тому що її не було). Вчора я весь день займався виставленням печаток (для пакетів) на справах які зшила стройова, але це була як допомога і не є моє прямою відповідальністю.
Цікаво, я раніше часто критикував тих хто цілими днями сидить і нічого не робить, і жартівливо казав що я теж так хочу. Що ж, знову я зрозумів що – будь обережний зі своїми словами і бажаннями бо вони можуть здійснюватися. В усіх цих умовах я чітко зрозумів що насправді я хочу не того щоб нічого не робити. Ні. Я хочу хороших робочих умов і адекватну кількість роботи.
Що я маю на увазі під адекватною кількістю? Давайте краще приведу приклад неадекватної кількості роботи – коли я був дск діловодом і паралельно з цим робив витяги з наказів, то паралельно з цим на мене повісили відповідальність обробляти всі запити від цивільних, реєструвати їх і давати на них відповіді. Щоб було краще зрозуміло – зараз я сиджу в приміщенні де якраз сидять ЦВС-ники полку і я бачу що тіє відповідальністю – обробка запитів, займаються 5 людей. П’ять! І це ж не враховуючи що на мені висіла відповідальність дск діловода. І цей неадекватно великий шмат роботи звалився на мене раптом, один хлопчисько за годинку “ввів в суть справи” і все. Я пам’ятаю який глибокий стресс викликав цей тягар на моїх плечах. Звісно що як тільки я розібрався і побачив яка насправді це велика купа роботи (ну не с проста ж тут у нас зараз цим займають 5 працівників). Я написав “як тільки я розібрався і побачив” тому що коли той хлопчисько “вводив мене в суть справ” то він запевняв що це взагалі дуже просто, “та тут взагалі нема чого робити!” впевнено казав він. То от коли я роздивився весь справжній розмір цієї відповідальності то це стало давити на мене. Звісно що я розумів що це не адекватно, що я просто фізично не можу з цим впоратись паралельно з тим що не мені висить моя основна відповідальність дск діловода (якби мені дали суто тільки цю відповідальність запитів і більше нічого то можна було б впоратись).
Але від того факту що я це не потягну сам цей тягар з мене ніхто не знімав. Тобто я розумів що я став тим хлопчиком на якого звалять всю вину коли почнуться проблеми з тим що запити не обробляються. Потім були ще випадки коли інші “добрі люди” (а якщо прямо то просто паразити) хотіли скинути на мене свою відповідальність. Але я вже “навчаний суворим життям” відбивався яростно від цього, так ніби я відбиваюсь від зграї шалених собак.
І що в мені стала породжувати така “культура” перекидання на інших своєї відповідальності? Вона стала породжувати в мені просто якийсь фанатичний рефлекс відбиватися від будь якої додаткової відповідальності, це стало перетворюватись на параноїдальну ідею. Чому від будь якої? Та тому що я побачив як ці “шакали-паразити” діють, вони приходять до тебе в овечій шкірі і кажуть та тут зовсім трошки робити, це не складно. І якщо ти дозволив їм на тебе повісити її то потім все. Як би ти не намагався з себе її зняти – вже пізно. Те що ти будеш казати що ти не справляєшся це нікого не турбує. Їм і не потрібно особливо щоб ти справлявся, вони перекинули на тебе свою відповідальність з усіма “хвостами” які вони збирали місяцями, і тепер коли прийде час то питати будуть з тебе. Вони скинули з себе тягар і все, а далі гори воно синім пламенем.
І от так в тобі все більше і більше росте параноїдальна тенденція – ухилятися від будь якої відповідальності яку на тебе додатково намагаються повісити. Я перетворився на того хто в розмовах розмовляючи про тих хто сидів і насправді нічого не робив (а таких велика купа, бо якщо на якусь одну жертву скинули “відповідальність 5 людей” то автоматично 5 паразитів можуть собі спокійно вести свій паразитичний спосіб життя), розмовляючи про них я майже театрально казав “оце їм пощастило я теж так хочу! Дайте мені методичку як таким стати”.
От вже десь два тижні я майже такий, так бувають дні коли робота є, набір наказів, малювання і перемальовування схем, але, бувають дні, коли фактично за весь день я нічого не робив. Щасливий я від таких днів? Ні. Точно ні. Ну так, по перше совість каже тобі “ах ти ж паразит, отримуєш від держави зарплату, а сам нічого не робиш”. По друге – у тебе немає іншого виходу і доводиться займатись ІБД (імітація бурної діяльності) займатись тим що ти в душі зневажаєш. Ти постійно сидиш в напрягу і певному страху – а раптом начальник штабу побачить що я нічого не роблю? Проблема в тому, що якщо побачать що тут особливо роботи немає то кинуть кудись. Гірший варіант кудись – це окопи. Або ще в якусь “дупу”. І що ж я вам скажу після аналізу себе і моїх внутрішніх процесів – вся ця мерзенна фігня тіпа ІБД, страхи і.т.д. забирає більше сил і нервів ніж спокійна плідна робота. Тобто якби у мене була нормальна відповідальінсть то мені було б легше ніж знаходитись в цьому мерзенному стані.
Я це все кажу не теоретично. Як я вже казав – я не кожного дня ось так сижу і нічого не роблю. Бувають дні коли майже весь день я сижу і плідно працюю (коли є робота). І ось аналізуючи себе після дня коли я спокійно сидів і працював, і аналізуючи себе після дня коли я сидів і активно займався ІБД а всередині боявся і переживав. То я на досвіді скажу – краще ти себе відчуваєш після здорового і продуктивного робочого дня. Зі свого боку я робив що міг, я витягував всю роботу яка є з мого начальника. Я звернувся до однієї хорошої жінки в нашому офісі і сказав що у мене є час і якщо потрібно то я можу їй допомогти. Я домовився з ще одною жінкою що готовий взяти на себе певний шмат роботи, тільки я хочу щоб це було офіційно – тіпа щоб НШ це одобрив і знав це. Те щоб НШ знав це важливо для мене тому що тоді, коли він підійде і питає чим я взагалі займаюсь то я можу спокійно сказати що займаюсь тією допомогою про яку вже було обговорено. Хтось мабуть спитає “чому ти просто не встав і громко на весь офіс не запитав “Чи потрібна комусь допомога?”. Я поясню, тому що в такому разі можуть набігти усілякі шакали-паразити які понавалюють на мене мене всяку дурну роботу і потім ще будуть постійно сидіти на шиї і дорікати чому я так повільно працюю.
Ну що ж, я буду продовжувати пошуки і періодично буду писати яка ситуація. Буду проводити ось таке лабораторне дослідження – чи можливо залишитись нормальною людиною в штабній машині, чи можливо не перетворитись на мімікрующого паразита головним заняттям якого є ІБД. Чи можна бути людиною яка просто спокійно виконує свою відповідальність і не “малює” з себе нічого, а тихенько і скромно робить свою роботу.
Поділитися в соц мережах
