Минула стаття була негативно сприйнята спільнотою реддіт, тому я замислився “Може мене трохи не туди понесло”. Я вирішив запитати думку свої дружини, скинув їй статтю щоб вона почитала. Дружина прочитала мою статтю і сказала що дійсно понесло трохи не туди. Сказала що в статті відчувається якесь звинувачення, і що таке розділення на різні категорії може призвести до конфлікту. Що, якщо подивитися на історію, то було багато випадків коли розділення ослабляло нас, і це було на руку ворогу.
Ну що ж, я погоджуюсь із своєю дружиною. Більш того, один з головних мотивів написання цієї статті було моє намагання поділитись із внутрішніми почуттями які виникають. Просто показати що – ось є таке явище. І так, через реакцію спільноти в реддіт і пояснення моєї дружини я побачив що така подача, таке вираження внутрішніх почуттів є деструктивним. Я згоден з тим що єдність має ключову роль. Єдність нам необхідна щоб перемогти в цій війні, єдність нам необхідна щоб потім відновлювати нашу країну.
Але внутрішні відчуття від цього нікуди не пішли. Так вони трохи згладились від розуміння що у людей може бути різна ситуація і.т.д. І головне, що я хотів проговорити ще в минулій статті – ключове питання тут не в мені, тому що по великому рахунку я такий же ухилянт як і більшість українських чоловіків, я не сидів в окопі. Я поділився своїми відчуттями щоб просто показати живий приклад. Я хотів бути людиною яка підняла важливе питання не просто як спостережник, а як той хто трохи сам на собі це відчув, тобто трохи побував в цій шкурі. Я вже давно задавав собі питання – як же я буду поводитись, як буду спілкуватись з тими хто був в окопі? Яке правильне повинне бути моє відношення до них? Як уникнути можливих конфліктів? Точніше не так – Як ПРАВИЛЬНО уникнути можливих конфліктів? Бо уникати конфліктів можна методом “відморозитись”, але це не вихід.
Я задумався над самим цим поняттям розділення. Як нам його уникнути. Тобто як нам уникнути розділення не через стратегію “просто мовчати і терпіти”. Як врахувати ці два фатки – наявність описаних в минулій статті відчуттів і бажання зберегти єдність і запобігти розділенню.
Роздумуючи над цим питанням я прийшов до того що не все розділення є негативним. Негативним є те розділення яке супроводжується конфліктом між сторонами. Тобто суть проблеми не в розділені, а в конфлікті між розділеними частинами. Тобто що погане те розділення при якому дві сторони мають власні вектори і йдуть у різні сторони, тобто коли йде конфлікт поглядів. Але якщо немає конфлікту поглядів, якщо обидві сторони мають один вектор і дивляться в одну сторону то в такому випадку в розділені нема проблем.
Наприклад, коли я наводжу порядок на робочому столі і розділяю предмети на ньому: папери кладу в одну стопку, книжки в іншу, олівці в третє місце, то я це не називаю “кризою і розвалом мого робочого столу”. Коли моя дружина в нашому шкафчику футболки кладе в одну стопку, штани в іншу, кофти в третю, то я, побачивши це все, не кажу “що ти наробила! тепер в шкафу настала криза і скоро буде розвал”, ні я кажу “яка ж ти умнічка, навела такий порядок”. Коли моя донька складає іграшки, кожну на своє місце (тобто розділяє цю кучу іграшок посеред кімнати:) то я кажу “яка ж ти умнічка, вся в маму”. З цього всього я зрозумів що є різні типи розділення. Розділення яке встановлює порядок і розділення яке несе конфлікт.
В нашому організмі кожен орган має свою позицію і свою роль. В світі природи є розділення видів – заяць не їсть вовків і вовки не їдять капусту. Тобто є два види розділення. Перше – розділення з конфліктом, коли дві сторони починають йти в різні сторони і переслідувати різні цілі. Друге – коли дві сторони дивляться в одну сторону, йдуть до однієї цілі, просто кожна сторона займає свою роль із своїми правами і обов’язками.
На початку війни ябки два типи людей почали би сперечатися – одні казали би що всі повинні йти в окопи, а інші казали би що ми всі не готові, не готові ризикувати і вмирати, то це було б розділення з конфліктом. Тобто ми були на перехресті – між конфліктом і розподілом ролей. Але відбулося розподілення ролей – одні зайняли роль тих хто готовий ризикувати і віддавати своє життя, інші зайняли роль тих хто не готовий ризикувати і віддавати життя, але вони (в ідеалі) роблять все що можуть зі своїх позицій. Чому не відбулося конфлікту? Тому що з цих двох типів людей, знайшлись ті хто погодився в цьому висталенні ролей зайняти більш важку, ризиковану і “не вигідну” роль – вони погодились стати в позицію захисників які віддають своє життя і ризикують своїм життям. І завдяки цьому, замість розділення відбулося ефективне зайняття ролей. Захисники пішли на передок, а тиловики залишились і допомагали їм чим могли. Тобто воїни прийняли свою роль, вони не почали відторгнення. Але зазначу – поділення людей на дві категорії все ж таки відбулося. Це правда бо я сам відношусь до другої категорії людей, до категорії людей які кажуть “не всі можуть воювати зі зброєю”. Таких як я багато, не будьте будь ласка лицемірами, нас багато, нас більше ніж першої категорії. Тобто тих хто каже “ну така от природа, не всім це дано і.т.д.”. Ну а до першої категорії якраз і відносяться ось ті кого ми маємо на увазі коли у відповідь на “Слава Україні” відповідаємо “Героям Слава!”.
Тобто тоді чомусь друга категорія не була проти такого поділення, вони чомусь не відчували ніякісінької дискримінації від поділення суспільства на дві категорії, тоді їх це повністю влаштовувало. Але тепер ми знов на перехресті – між конфліктом і розподілом ролей. Що мається під розподілом ролей? Коли ті хто до цього сидів в тилу тепер природно повинні мати велику вдячність і повагу до тих хто до цього ризикував своїм життям. Але ось тут у другого типа людей раптом прокинулося прагнення до рівності. Раніше кажучи “ну є два типи людей – ті хто готовий воювати і ті хто ні”, то тепер вони кричать “не розділяйте людей на два типи!!!”. Тобто вони не хочуть прийняти свою роль.
Це мабуть і є конфлікт. Коли якась із сторін не погоджується прийняти свою роль, вона раптом захотіла повної рівності. Це все одно що стиральна гумка тихенько лежала на столі і дивилась як олівець працює стираючи себе об папір і була повністю згодна з тим що є олівці, а є стирачки. Але потім, коли знадобилось стерти олівець, то резинка не бажаючи стерти себе (під час стирання олівця) раптом почала верещати “я проти дискримінації і розділення, я потребую рівності, я не хочу бути стирачкою, я хочу як олівець спокійненько лежати собі в пеналі”. Тобто головна думка в тому що справжня єдність тримається на визнанні винятковості захисників.
Підводячи підсумки цієї статті – нам дійсно варто всіми силами запобігати роз’єднання і конфлікту. Єдність це дійсно дуже важливо. Але єдність це коли єдина мета і єдине направлення, а не коли всі повністю однакові. Давайте намагатися не ухилятися від своєї відповідальності і ролі, а взявши їх на себе прагнути справжньої єдності.
Поділитися в соц мережах
