Ну ось нарешті я у відпустці! Це була дуже довгоочікувана подія для мене. І з тим як я прагнув і чекав відпустку пов’язана ціла історія. Саме цю історію я хочу описати в цій статті.
Десь на 3-му місяці моєї служби я відчув що край потрібно мати певне світло в кінці тунеля. Тобто, знаходячись у важких обставинах важливо знати що колись вони закінчаться, і це колись повинно бути більш менш зрозумілим. Тобто дуже важливо для психіки знати коли ж ці труднощі і страждання закінчаться. Про це ще писав Віктор Франкл у своїй відомій книзі.
Спочатку я підсів на досить шкідливу “залежність”. Під час роботи, коли робив відносно монотонну роботу то паралельно я слухав новини в ютуб. І саме ось цю містично-міфічну “заморозку” я поставив як своє світло в кінці тунеля. Ох жеж і мінливим і вередливим було це світло. Мій настрій кидало в різні сторони – то я чув якесь занадто оптимістичне відео, в якому казали що “війна завтра скінчиться” і тоді я був натхненний цим. То я чув якогось експерта який з піною у рота доказував що війна ще буде йти 10 років, і тоді я впадав в ємоційний даун і мене охоплював відчай.
Тому я прийшов до висновку що світлом в кінці тунеля і надією краще не мати міфічну “заморозку війни”. І точно не варто шукати надію в новинах з ютуб, бо вони дуже протиречиві і мінливі. Тому потрібно було знайти правильну заміну.
І ось одного дня мені прийшла геніальна ідея. Я вирішив що в січні 2025 року я візьму відпустку. І саме цей день коли я піду у відпустку, саме він і стане цим світлом в кінці тунеля. І з цього дня просто напросто почав рахувати дні, точніше я почав їх віднімати:). З кожним днем я був на один день ближчим до цієї своєї мети. Це був на багато більш стабільний і здійснений варіант. І так коли мені було важко то я мав можливість сказати собі – “нічого, через 38 днів у мене відпустка”.
Але, у цієї системи є своє слабке місце. Якщо раптом не здійсниться те чого ви так чекали, тоді вас чекає досить сильний психологічний даун і взагалі відчай. Як писав той самий Віктор Франкл, в таких ситуаціях люди в концентраційних таборах взагалі вішались.
Я якраз попав на таку ситуацію. Я подав рапорт на відпустку, але мені написали “Недоцільно”. Це було пов’язано з тим що я не знайшов собі підходящу заміну на цей період.
Так, у мене був сильний психологічний даун і сильний відчай. Це були дуже важкі дні… Але я все ж таки зміг зробити психологічне перезавантаження, пояснивши собі що відсутність відпустки зараз це не кінець світу. Я налаштував себе на те що зможу прожити і без відпустки.
Через деякий час я все ж таки зміг знайти собі заміну (колись я розкажу хто був цією заміною, це дуже цікава історія). І нарешті мене відпустили у відпустку!
Неймовірне відчуття свободи і відсутність постійного страху, можливість попасти додому і побачити сім’ю. Важко словами передати наскільки це радісна подія.
З іншого боку, це далеко не повноцінна радість, тому що війна від цього не скінчилась… Справжня радість і щастя буде тільки коли нарешті настане мир і я зможу вже повністю повернутись додому. Це лише невелика перерва в 15 днів. І як же швидко вони летять… Зараз, коли я пишу цю статтю, мені залишилось всього 6 днів відпустки. Так, я встиг зробити ряд речей які планував: провів час із сім’єю, сходили в різні цікаві міста, полікував зуби, виправ всі речі, трохи попіклувався про будинок. Але все одно більша половина відпустки так швидко пройшла…
І тепер мене очікує дуже важкий період. Я знав що він настане, мої побратими мене попереджали. Це момент коли мені доведеться повертатись туди… в це пекло…
Але я справлюсь, потрібно буде знову внутрішньо-психологічно запрограмувати себе, пригадати як я підтримував свій психологічний стан до цього, налаштуватися і поїхати. Більш того я планую через 4 місяці після повернення знов писати рапорт на відпустку. Тому потрібно буде просто пройти ці 4 місяці, 120 днів. Я вже мав досвід проходження періоду в пів року, тому з 4 місяцями я гадаю що впораюсь:).
Поділитися в соц мережах
