Ну що ж пані та панове, шановні читачі! Я щиро вдячний за таку теплу і сердечну підтримку. Дякую моїй дружній і душевній спільності в Reddit. Вона ще більше надихнула мене писати далі.
Ще відповідаючи в Reddit на коменти минуло посту, у мене з’явилась ідея на яку тему буде мій наступний пост. Я навіть заздалегідь придумав йому назву – “Армія це в’язниця, поки ти не зміниш своє відношення”. Одразу спойлер – я ще не зміг змінити своє відношення, тому зараз армія для мене як в’язниця:)
Але, одразу хочу проговорити – я не вважаю що апріорі армія це в’язниця. Армія стає вязницею для таких людей як я, для людей які не змогли, або поки ще не встигли знайти правильне відношення до армії. Я би навіть сказав не знайти, а створити його в своїй свідомості, в своїй душі.
Яки більшість з вас знають із моєї історії, армія до мене прийшла досить несподівано. З цього, мабуть, і випливає коріння моєї свідомості в’язня. Тобто, в більшості, я просто реагував на ситуацію. Робив не те що хотів і вирішив в середині себе, а робив те що вимагала від мене ситуація. Ситуація у вигляді отримання мною повістки:)
Звичайно, що в певний момент я особисто прийняв власне рішення – не ухилятися, а все ж таки піти в ЗСУ. Але це рішення було сильно підштовхнуто і підігріто зовнішньою ситуацією.
Яка ж вона свідомість в’язня – у мене нема ніякого вибору, до кінця війни я зобов’язаний тут знаходитись. Я зобов’язаний робити те що мені кажуть. Хочу я, не хочу, я зобов’язаний це робити. Я не можу робити те що хочу, я повинен робити те що кажуть.
Ну наприклад, в коментах на минулий пост одна людина написала “я працював на схожій роботі і через два роки звільнився”. Інший написав “Я мав можливість через три дні звільнитись”. Я звільнитись не можу. Ха ха! Щойно я усвідомив що навіть саме слово Українською дуже влучно підходить – я не можу звідси звільнитись. Ось така вона свідомість в’язня.
З іншого боку, якщо почитати різні книги про успіх, книги успішних людей, то там теж часто використовуються слова “Я мушу”, “Я повинен” і.т.д. В чому ж різниця? Вони ж теж не хотіли вставати в 5:00, робити ранкову пробіжку, вивчати англійську і.т.д. Але вони розуміли цінність всього цього. Вони дійшли до цього ідеологічно.
Виходить що моя проблема в тому що я не доріс до певного ідеологічного рівня. Я зачепився рукою за швидкісний потяг. Але в мене поки що не вистачило сил залізти в нього, пройти в комфортний салон і сісти на зручне крісло. Вот мене і теліпає по землі. Відчепити руку не можна, а в салон залізти не можу:)
Коли в своєму житті ви робили щось що вважали дуже важливим, і вам для цього було необхідно пройти через якісь труднощі. Не їсти, або не спати, або навіть піти на певний ризик. Чи відчували ви себе в’язнем? Гадаю що наврядче. Ви повертались додому втомлені і вимотані, але задоволені собою, задоволені тим що зробили цю добру справу.
Підходячи до завершення цієї статті у мене виникає таке враження що я її писав більше для себе ніж для інших:) Ні, мабуть я написав її для нас, і для вас і для мене. Чи правий я? Чи вдасться мені це втілити? Чи вдасться мені вийти з полону мислення в’язня? Я сподіваюсь. Сподіваюсь, і буду прикладати всі зусилля щоб втілити це, тому що надія живе завжди:)
Поділитися в соц мережах
