Давно я не писав… В якісь дні не було часу, в якісь не було вже сил. Був час коли я взагалі хотів більше не вести цей блог, нижче я поясню чому. Але, розуміння того що є близькі мені люди які люблять мене і читають цей блог, і які дійсно переживають за мене, і що є досить багато людей яким просто цікаво читати цей блог, розуміння цього дало рішучість продовжувати писати.
Я би не сказав що писати нема про що. Періодично трапляються моменти або спостереження якими можна було б поділитись. Просто, первісно, однією з ключових цілей навіщо я почав писати цей блог було бажання якось розвіяти різне ІПСО, показати що все тут у нас в ЗСУ не так погано. З іншого боку, я пряма людина і люблю чесність. Я до блювоти терпіти не можу різне лицемірство і брехню. Хочеться писати все як є, як воно насправді. Просто іноді дивитись на це під більш позитивним кутом.
Ось так, правда і позитив. Проблема тільки в тому, що бувають випадки коли ти ну ніяк не можеш поєднати разом ці дві речі – правду і позитив. Буває так, що правда така, що ну дуже важко знайти в ній позитив. І тут тобі доведеться або трохи підфарбувати правду, щоб вона виглядала більш позитивно, або написати правду і пожертвувати позитивом:) Але! Думаючи над цим всім, я знайшов вихід – іноді, позитив можна замінювати надією. І тоді ти можеш зберігати правду, але залишати надію на те що це все можна буде змінити.
Я розумію що можливо є різні місця з посадою діловода, де все більш просто. Але тут, куди я попав (в стройову), досить важко, я би навіть сказав напряжно і напруженно. Для розуміння ситуації наведу простий факт людина яка працювала в одному з ключових напрямків зараз звільняється, тому що в неї вже почався легкий нервовий розлад. Давайте в моєму блогу називати її Франческа (звісно що це не її ім’я і не позивний). А от людина яка працювала до Франчески, вона в прямому сенсі, буквально потрапила в дурку, в психічну лікарню.
В чому ж важність? Якось, під час обіду, я спитав у Франчески, яка причина того що вона не хоче тут працювати і звільняється. Вона сказала матірне слово і я от думаю як же його перевести на літературну мову. Вона сказала – безлад і хаос з одного боку і велика відповідальність з іншого.
Так, Франческа була права, ці дві речі – хаос\безлад і в той же час відповідальність, створюють таку суміш яка просто розматує тебе морально.
Давайте я спробую вас занурити в цю атмосферу, поділившись одним із своїх реальних досвідів. Ви коли небудь були в дуже шумному офісі? Або в кол-центрі де стоїть шум, де кожен щось робить, з кимось спілкується, нервує, материться, по коридору бігають люди, біля деяких столів стоїть велика черга. Ось ти знаходишся в такому місці. Тут до тебе звонить начальник і майже криком каже що потрібно зробити певну задачу. Ти новенький і не знаєш як її зробити. Ти йдеш до тієї людини яка знає як це зробити. Підходячи до її стола ти вже бачиш що вона напружено і в швидкому темпі щось робить. Ти звертаєшся до неї, і вона навіть не відриваючись від роботи, не підіймаючи голови, каже – “я зараз займаюсь дуже важливою і терміновою справою, підійди до мене через годину”. Ти йдеш займатися іншими справами, поки пройде ця година. Через півгодини звонить начальник і дуже обурено питає чому задача ще не виконана, ти намагаєшся пояснити ситуацію, на що вже чистим криком чуєш що задачу потрібно виконати зараз, не дивлячись ні на що. Ти йдеш до тієї людини і вже з більшим напором кажеш їй що тобі потрібно показати як зробити цю задачу. У відповідь від цієї людини ти вже чуєш у матерній формі і майже криком – “не чіпайте мене взагалі і ніхто. Мені потрібно ще півгодини”. Я не знаю що в такій ситуації робити, мабуть єдиний можливий вихід це взяти бойовий патрон, зарядити АК який лежить в офісі і ще більш наполегливо попросити цю людину тобі допомогти:) Якщо хтось знає інші виходи пишіть в коментарях.
Подібних випадків досить багато, не буду їх всіх описувати. Особливо на початку цього місяця був дуже важкий період, в кінці одного дня я поставив перед собою руки і побачив що вони трясуться.
Але, поспішу заспокоїти читачів. Прям ось такий хаос і напряг тут не завжди. Так, то був важкий період на протязі десь 1-2 тижнів. Звичайно що в інші дні не повний чілл, все схоже, але вже не такий страшний напряг.
Ще один не звичний для “звичайної” (ну, такої як я) людини – це відсутність вихідних. Так, їх тут просто немає. Більш того, спитавши одного з побратимів про вихідні я отримав просто епічний вислів – “В армії немає днів, в армії є дати”. Тобто в армії немає суботи чи неділі, ну тобто немає як вихідних. В армії є дати до яких потрібно виконати задачі:).
Ну, і щоб додати в це все трохи позитиву, точніше ні, щоб додати хоч трохи надії, приведу ще один цікавий досвід.
Мені потрібно було зробити і відправити один важливий ДСК документ. ДСК – для службового користування, тобто це документ з певним рівнем секретності, який можна використовувати тільки в середині ЗСУ. Його потрібно було відправити певним спеціальним каналом. Я робив це перший раз, тому мені допомогла інша досвідчена людина, назвемо його Вадім. Я навіть уточню, не допомогав, а майже все зробив сам, я просто уважно дивився і записував. І от ми зробили начебто все і я поніс цей документ на підпис до начальника. Начальник був майже в шоці і спитав чому ми так довго, сказав дещо виправити і сказав що це потрібно зробити дуже швидко. Я прийшов до Вадіма і передав що сказав начальник. І щиро поділився з Вадімом що не розумію як це взагалі можливо робити одночасно швидко і якісно (тобто без помилок). Поділився що у всьому світі вважається що швидкість і якість це майже не сумісні речі. Швидко і якісно можна зробити тільки коли є великий досвід, а його в мене точно нема.
Вадім дав цікаву відповідь. Він, залишаючись спокійним, не нервуючи, робив те що потрібно. Робив з середньою швидкістю, не супер швидко, але і не тупив. І от роблячи це він казав “От бачиш як я швидко і якісно все роблю, тобі теж так потрібно” і потім ще додав “От наприклад, тобі сказали швидко доставити посилку в інший корпус, і ось ти швидко біжиш, біжиш через курилку”. Ось така життєва мудрість від Вадіма:).
Тобто я зрозумів що потрібно бути мудрим і знайти правильне, філософське, відношення до всього того що відбувається в цьому чудовому місці під назвою армія:).
Поділитися в соц мережах
