Ось і скінчилась моя відпустка перед учебкою. Вчора ввечері Віка написала мені – завтра терміново приїжджай на базу, у вас 17.01 відправка.
Як це не прикро, але приїхавши додому я розслабився. Дізнавшись про те що завтра їхати на базу я почав знову повертатися до цього стану – серйозний настрой, ти відкидаєш все зайве, усілякі дріб’язки і концентруєшся на підготовці.
Як і минулого разу почалось все з сильного відчуття тривоги, так що навіть їсти було важко. Як я вже казав, за два тижні сидіння вдома я в певній мірі розслабився. Більш того, декілька днів тому, коли я переписувався з Віталіком, він написав що на його думку відправляти нас мабуть будуть вже в кінці липня. Я подумав, що мабуть так воно і є. І від цього ще більше розслабився:). Тому, коли я дізнався що скоро відправка, в мене знову почалися думки “блін, ну чому?”, “ну чому, все ж було так добре” і.т.д.
Звичайній цивільній людині дуже важко довго перебувати в стані ось такого напруження, тому при першій же можливості вона від нього відходить, я би навіть сказав – зіскакує. Мені знову довелося проводити процес внутрішнього самоналаштування.
Зібравши всі речі я виїхав і о восьмій вечора був на базі.
На базі я дізнався що відправку перенесли на один день, на 18.01
Мене поселили в іншій кімнаті, більшість людей в ній я не знав.
Я познайомився з одним хлопцем Русланом. Йому 18 років. Я спитав на кого він йде. Він сказав що спочатку хотів на розвідника, але потім передумав і вирішив піти на БпЛА. Сказав що не хоче померти одразу. Мені звичайно стало цікаво чому взагалі 18 річний хлопець пішов в армію. Він сказав “То от сидів вдома, робити було нічого. Потім вирішив що не хочу ось так сидіти. Хочу якогось двіжу.”. Для себе я відмітив, що і такі люди є в армії.
Я познайомився ще з одним хлопцем Олександром. Спитав у нього на кого він хоче піти. Він сказав що взагалі то хоче піти на штурмовіка. Я спитав чому. Він сказав що хоче забрати як можна більше рашистів (мені здалося що це було трохи бравадно сказано). І потім додав – “У мене дуже багато дурі. Ну тобто сили”. Під час нашої подальшої розмови Олександр сказав “все одно назад ми повернемось або 300-ми або 200-ми”.
Почувши це я якось сильно відчув, яка велика різниця між цими двома світами – світом цивільних і світом військових. Ось ще день тому я жив у домі. Біля мене жили різні сімейні люди, розробники сайтів, викладачі мов. У них було розплановане, спокійне, комфортне життя. Купа дітей бігає навколо, люди спілкуються про різні побутові речі і.т.п. Якби до когось із них хтось підійшов і серцозно сказав – найближчим часом у тебе тільки два варіанти ти станеш або 300-м або 200-м. То він би мабуть побілів, посивів і втратив свідомість:)
Я же зі свого боку вчусь мудро і по філософськи сприймати подібні фрази.
Поділитися в соц мережах
