Наш проект “Життя – це шлях”
В 2017 році ми з моєю дружиною почали розвивати наш маленький проект “Життя – це шлях”, ми створили сторінку у facebook і регулярно виставляли там позитивні або мотивуючі, або маючі глибокий життєвий сенс пости. Мабуть це я громко сказав, якщо брати конкретніше то ми брали класні фрази відомих людей, підбирали картинку і робили з цього пост.
Якщо спробувати пригадати навіщо ми її створили, мабуть ми з дружиною просто хотіли зробити щось таке цікаве і в чомусь корисне для інших, щось на кшталт нашого спільного маленького проекту. Пам’ятаю як ми ще разом вигадували назву, хотілося щоб назва і сам сенс цього проекту були як умога більш піднесеними і світлими, але в той же час щоб від усього цього не пахло якоюсь сектою:) Світлана (моя дружина) запропонувала назву “Життя – це шлях”, нам вдвох сподобалась ця назва і тому її ми і обрали.
В силу свого характеру на початку я був дуже натхненний цією ідеєю. Створив сторінку на фейсбук, налаштував її, і навіть налаштував недорогу рекламу. Світлана спочатку зробила гарну картинку на обложку сторінки, а потім створила чудове відео замість цієї обложки (на жаль кілька років по тому фейсбук заборонив використання відео як обкладинки для сторінки і ми знову поставили картинку). Завдяки рекламі ми назбирали півтори тисячі підписників на нашу сторінку. Аналізуючі зараз чому деякий час потому моя ініціатива та натхнення впали, я пригадую що очікував дуже швидких результатів. Почали ми з простих цитат відомих людей, але я планував що це буде тільки початок, я планував створити майданчик на якому я сам буду ділитися різними життєвими досвідами і з часом заохочу інших це робити, і планував що це буде місце де люди зможуть ділитися та знаходити натхнення і мотивацію йти по шляху під назвою життя.
Але реальність спустила мене на землю. Пам’ятаю що також я хотів орієнтуватися на побажання підписників, тобто щоб я пропонував їм різні варіанти того про що буде контент і ввони будуть обирати. Ось тут мене і зустріла сурова реальність:) Пам’ятаю як я почав робити опитування про те якого контенту хотіли би підписники. Не пам’ятаю вже що саме я питав, але пам’ятаю що пропонував по декілька варіантів того який контент виставляти на сторінці. Моє очікування було що з 1500 підписників хочаб людей 30-50 щось скажуть, вискажуть свою думку. Відповіла здається одна людина, і та була моїм близьким другом який просто підтримав мою ініціативу:) Я зробив одне опитування, потім наступне, потім ще одне, але результат був схожий. Я зрозумів що мої очікування були дуже рожеві і завищенні. Просто продовжувати виставляти фрази вже не дуже хотілося і моя мотивація дуже впала. Ще, я думаю що моєю помилкою було те що я начитавшись різних статей про SMM і просування в соц мережах більш сконцентрувався на різних методиках по типу – виставляй регулярно пости і будуть в тебе підписники, і сконцентрувавшись на процесі я упустив головне – що я взагалі хочу дати людям.
Я дякую своїй дружині, вона ще майже рік продовжувала виставляти цікаві пости в які вона вкладала душу, тому що вона спочатку підбирала цікаву фразу а потім підбирала підходящу картинку та шрифт. Але я слабо підтримував її в цьому процессі, і згодом вона також перестала виставляти пости.
Проект LCY Learn to Control Yourself
Приблизно через рік після згасання нашого першого проєкту (доречі – не зникнення, а згасання, тому що проект продовжує існувати і я вірю що в нього ще буде новий старт) в мене з’явилася інша ідея, ідея схожого проекту. Суть була схожа, але змінився формат. Я вирішив створити сайт. Для того щоб ідея і проект були живими потрібно було робити щось що цікаво і актуально мені самому. Одною з найгостріших тем в моєму житті є самоконтроль. Точніше бажання його мати але в реальності його відсутність:) Ідея була в тому що я сам буду йти по шляху самоконтролю, буду шукати сили, натхнення та методи, різні цікаві думки та ідеЇ, не тільки про самоконтроль, але і про життя і його сенс, про те до чого ми прагнемо і як цього досягти. Назвав я цей проект LCY Learn to Control Yourself, навчись володіти собою, і навіть придбав відповідне доменне ім’я learn-to-control-yourself.com .
В мене було багато ідей на те що можна зробити в рамках цього проекту, але цього разу я вже розумів що швидких результатів чекати не потрібно. Тому я вирішив почати з перевіренного методу – створив 7 сторінок з цитатами успішних людей на різні теми такі як “Успіх”, “Мотивація”, “Щастя”, “Взаємовідносини” і.т.д. Паралельно з цим я створив на сайті блог на якому сам писав свої статті, тим самим почавши шлях своєї давньої мрії – стати автором. Звичайно що мої перші статті були дуже делитантські. Вони і зараз делитантські, але мабуть вже без “дуже”, тобто я розумів що мені потрібно багато практики для того щоб навчитися писати класні статті. Також використовуючі свої деякі навички я створив просту програмку яку назвав “Оракул” вона підбирає для вас випадкову фразу на потрібну тематику, це може знаете як в кафе є така чаша в якій багато згорнутих папірців з різними фразами або фрази на чеку в магазині.
Цього разу мене вже не здивувала і не підкосила відсутність тих хто буде читати мої статті, я вже був до цього готовий. Але суть проблеми залишилась – автору потрібен зворотній відгук. Важко коли кожен виставленний тобою пост або стаття це як камінчик який ти бросаєш в океан – ти бросаєш і бросаєш, бросаєш і бросаєш, і не бачиш ніякого результату тому що кожен твій камінчик падає в безкінечно величезний і бездонний океан під назвою інтернет. При чому ти відчуваєш що кожен твій камінчик падає на смісіньке його дно, там де темно та холодно і майже нема ніяких риб, твої камінчики падають на це дно і жодна риба їх не помічає:) . Єдиним твоїм натхненником є тільки Google Search Consol, який показує графік, графік на якому ти бачиш що твій сайт показують. Показують на сьомій сторінці пошуку (на сьомій сторінці Карл), іноді на шостій, іноді на п’ятій, але ж все ж таки показують. І ось ці цифри показують тобі що хоч щось там на цьому дні відбувається. Звичайно я розумію що дуже рідко людина доходить навіть до третьої сторінки пошуку в гугл, але залишається надія що потроху сайт буде підійматися.
Я українець і це мій шлях
Сьогодні я ще раз замислився над дуже важливим питанням – а що я хочу дати людям? Що я можу дати людям? Яку користь я можу принести? Ці всі роздуми побудил написати мене цю статтю. І назвав я її “Мій пошук самореалізації, тому що мабуть кожен із нас хоче знайти себе, знайти сенс і своє місце у цьому Всесвіті, і шукаючи своє місце у цьому всесвіті ти природньо приходиш до питання – а що я даю цьому Всесвіту. Стати людиною яка може дати щось що потрібно цьому Всесвіту це мабуть і є самореалізація.
Зараз, в 2022 році, коли почалась війна, для мене, як і для багатьох українців на перше місце стало питання перемоги, перемоги ЗСУ над ордою орків, перемога демократії над коммунізмом, перемога свободи над рабством, світла над темрявою. Як чоловік я в перші місяці брав участь у тер обороні і навіть тримав зброю в руках, але на більше в мене духу не вистачило і я не наважився піти в ЗСУ. Але я українець і я приймаю участь у цій війні. Звичайно ключовим і найголовнішим фронтом цієї війни є воєнний фронт і критично найважливішою є саме воєнна перемога. Але у цієї війни є ще багато фронтів – інформаційний, культурний, ідеологічний і навіть духовний, так як борються не просто ЗСУ з орками, а бориться увесь цивілізованний світ, бориться світло з темрявою. І я беру участь у цій війні, не військово але ідеологічно, культурно і духовно. Окрім ракет і бомб у рашистів є ще одна підступная зброя – пропоганда. Багато хто з нас став жертвами цієї зброї, я сам є її жервтою – усе своє життя я не знав своєї справжньої історії, не знав хто насправді такі українці, не знав свого коріння, по суті багато в чому я був рабом. Зараз багато хто з нас проходить процесс відродження. І в цьомуу відродженні я можу знайти свій шлях і свою самореалізацію. Але, навіть коли є загальний напрямок руху, залишаються актуальними питання – що саме я можу дати? що може стати в нагоді людям? Де знайти сили та натхнення щоб продовжувати та не сдаватися? Цей шлях не те щоб тільки починається але точно має ще дуже довге продовження.
Поділитися в соц мережах
