Більшу половину жовтня я можна сказати пропустив. Чому? Важко повністю пояснити. Раніше я це все називав простим і комплексним поняттям “лінь”. Але чим більше я займаюсь самоаналізом і самодослідженням тим більше я розумію що це дуже примітивно цілому комплексу подій і причин давати таке просте і поверхневе поняття як “лінь”. Мені важко осягнути і зрозуміти всі причини, я знайшов тільки деякі, і ось вони:
1) Це армія, важко повністю описати що вкладається в це поняття, мабуть зрозуміє тільки той хто пережив це все. Але не дарма саме в армії з’явилася приказка “солдат спить, а служба йде”. Так, з одного боку тут може бути багато важких і стресових ситуацій, але коли ти звикаєш до цього всього то в тобі взрощується певний “армійський пофігізм”. Не знаю, може багато хто скаже що таке відбувається не тільки в армії, але тут дуже сильно домінує культура “як тільки начальник штабу і комбат пішли з штабу, то все, всі одразу переходять в режим повного відпочинку” дивляться ютуб, фільми, грають в ігри. Є певна кількість чергових які все одно певною мірою несуть службу, але більшість просто відпочиває. Це все важке явище, нажаль я не зміг до кінця зрозуміти його коріння і причини. Можливо в майбутньому я зможу ще більше щось побачити і зрозуміти.
2) Це певний “жорсткий стресс”, по перше це повна невідомість, ти не знаєш що буде завтра. Мабуть читаючи ці слова кожний скаже “ну що тут такого, я теж не знаю що буде завтра”. Але в армії під цим мається на увазі інше. Ти не знаєш яке бойове розпорядження завтра може прийти і куди тебе пошлють і що там станеться. Це війна, і це армія. Таке середовище призводить до того що в армії стає дуже популярною приказка “ми всі помремо”, тільки її кажуть не як в фільмах з жахом в очах, а легко і з посмішкою. Або є схожі, теж популярні в армії приказки, такі як “все буде добре, але не у нас”, або ось таку любив говорити наш минулий заступник начальника штабу “Яков, не переживай, все буде погано”, і він казав це зі схожими емоціями як зазвичай люди кажуть “не бійся, все буде добре”. Це все з середини вимотує і забирає внутрішні сили. Хтось, у відповідь на те що я написав, скаже – “тю, навпаки, небезпека дає адреналін”, я частково погоджуюсь з цим, але почитайте або дізнайтесь про те що відбувається з організмом після того як пройшла дія адреналіну.
3) Періодично відбуваються стресові моменти, коли щось намічається, щось погане може відбутися. І такі ситуації несуть стресс який відбиває бажання займатись творчістю. Ти просто пережив це все, і все, і хочеш просто якось відпочити і забутись. Так, армійське життя схоже на очікування потягу на вокзалі. І не на таке очікування коли ти точно знаєш що потяг прийде тільки через 3-4 години і можеш спокійно сісти і поки що зайнятись якоюсь своєю улюбленою справою. Ні воно схоже на ось те очікування коли ти стоїш із думкою “ну ось він же має вже приїхати, ну коли ж він вже приїде”. Або ти не віриш в те що він взагалі приїде, саме звідси мабуть ін народжується описане мною вище прислів’я “ми всі помремо”. Або це очікування в стилі “я не можу тут на вокзалі чимось іншим займатись, спочатку я дочекаюсь потягу, приїду додому, а вже потім я буду займатися творчістю і будівництвом свого життя”. А зараз… А зараз я просто очікувач потягу, тому я можу поки займатися якоюсь примітивно-тупою справою на кшталт “погортати стрічку соцмереж”. Це цілий образ і філософія життя – життя очікувача. Але це вже окрема тема, можливо про це вже якось наступного разу.
Але якось я все ж таки зібрався. Спочатку була одна годовщина, це мабуть годовщина найважливішої події в моєму житті 14 жовтня. Я просто повинен був якось “відсвяткувати” цей день, якоюсь новою рішучістю. Але 14 жовтня “відродження тільки почало десь в глибині зароджуватися”. Потім було 21.10.2025. І ось сьогодні, 22.10.2025 я наважився і знов повернувся до свого блогу. І… і продовжив дивится курси по JS.
Цікавий момент який я відмітив. На протязі першої половини жовтня, свій вільний вечірній час я проводив за грою Albion Online. Це така собі гра пісочниця, де ти можеш розвиватися, створювати, організовувати і.т.д. І от дивлячись відео курсу і розуміючи що от якраз я вивчаю мову яка допоможе мені щось створювати, по справжньому щось створювати, тобто створювати в реальному житті. Але саме в цей час прийшло відчуття що я хочу повернутись до Albion Online і саме там щось створювати. І хоча голова відчайдушно намагалась казати що ігра це сурогат, що потрібно створювати в реальному житті, емоції ж були на стороні Albion Online. Дуже важко злізти з ігли на яку так добре вже підсів, це окреме велике питання про те як ігри дають нам спаплюжену копію того до чого насправді прагне наша душа.
Поділитися в соц мережах
